І здається Калікратові, що він смішний і милий. А ось і збройний майстер Ксенон. Він поставив ногу на камінь, що лежить коло його кузні, і на своїй нозі приміряє тільки-но зроблену кнеміду20.

– Здоров, Ксеноне!

Ксенон підводить голову і, впізнавши Калікрата, ласкаво хитає головою. З Ксенонової кузні вилітають дзвінкі звуки молота.

Калікрат любив балакати з Ксеноном, який багато розповідав йому про чужоземні краї, між іншим, про Скитію та амазонянок. Йому хочеться тепер сказати Ксенонові, що це брехня, що в Скитії нема ніяких амазонянок. Але він біжить повз Ксенона, не зупиняючись, ось і агора – майдан серед міста, де шумить та гуде базар. Зілля, овочі, м’ясо та риба – риба солона, риба свіжа, риба курена. Натовп обступив агоранома21, що, видно, розслідує якусь сварку між покупцем та перекупкою. Перекупка тицяє під ніс агораномові випатрану качку. Агораном одмахується руками й крутить носом од пахощів, так тхне від качки. Натовп регоче. Але далі… Калікрат повертає праворуч і ледве не збиває з ніг жінку, що підійшла до герми22 та кадить перед богом фіміям, щоб він післав їй, бездітній, дитину. Ось нарешті, і їхня вулиця. Середнього зросту білява дівчина в білому вбранні йде вулицею й веде за руку маленького хлопця. Хлопець щохвилини зупиниться, задивившись то на купку горобців, що вистрибують у м’якому вуличному поросі, то на метеликів, що вилетіли з сусіднього садка й в’ються в повітрі. Сонячне проміння заливає дівчину, ховається та грається в полах її білого та прозорого хітону, і, заплутавшись у волоссі, горить золотою променястою діядемою; і все горить і світиться коло дівчини, наче Афродіта зійшла з Олімпу й завітала у вузеньку, оповиту садками вулицю Пантікапеї. Калікрат не міг одвести очей од дівчини. Афродіта нахилилась до хлопчика й витерла йому полою хітончика носа. Та це ж Аспазія, але яка вона стала гарна! Ще краща, ніж два місяці тому.

– Аспазіє! – кричить Калікрат.

Дівчина підводить голову, кров відливає від лиця її, і воно стає раптом бліде та радісне. Оглянувшись туди й сюди по вулиці, і, побачивши, що нема нікого, вона кидається до Калікрата і, охопивши голову його своїми маленькими руками, цілує в губи. Через хвилину вони йдуть вулицею, держачи за руки хлопчика, а він висне на руках, намагаючись гойдатись на них, як на гойдалці. Дівчина сміється, схиляється набік, ледве здержуючи хлопця, і обличчя їй червоніє від напруження і здається Калікратові вродливим, як ніколи.

Ось і дім Клістенів, а далі хата Калікратової матері.

– Приходь же ввечері! – каже дівчина і, підхопивши хлопця на руки, біжить у двір, а Калікрат, радісний і схвильований, перескакує через тин і біжить серед кущів винограду до хати. В хаті гуде прядка. Калікрат заглядає в двері хати й кричить: «ку-ку!»