Але, коли принесено свинину та печену рибу, він добре узявсь і за те й за те, і за чверть години миска спорожніла.

– Добре! – сказав алейпт, витираючи вуса. – Це не скитська страва. Не люблю я цього Меніппа, але він добре годує. А тепер вип’ємо, друже!

– Вип’ємо! – сказав Діодор. Він не їв нічого, а тільки пив.

– Так ти кажеш, Калікрат приїхав. Чим же він здивував скитів? Хіба це вже така трудна штука перескочити через коня?

– Для нашого атлета нічого, а для скита трудно. Та це що, це дурниця. Калікрат там переборов півтаборища.

– Ого! Як це?

– Та так. Були вони з Олександром на варварському святі. Вони святкують свого Арея, алейпте, так, що кров людська струмками тече з жертовника. Калікрат прийшов із свята сумний та зажурений. Щоб розважити, повів я його на майдан, де скити влаштували свої грища після свят. Дивимось, іде боротьба поміж молоддю. Вони, алейпте, борються як доведеться, дають підніжку, хапають за ноги.

– Ну, звісно, варвари! – з презирством додав алейпт.

– Так. Бачу, в Калікрата руки сверблять, і ноги не стоять: хочеться йому показати, як треба боротися. Постояли ми трохи, подивились, а тут Торбасай…

– Хто такий Торбасай?

– Та так, ледащо…

Діодор досі не міг забути того, що Торбасай глузував з нього, як він їздить на коні.

– Так отой Торбасай побачив Калікрата та й кричить: – Ей, елліне! Іди сюди, я покажу тобі, як елліни стоять догори ногами! – Що він кричить? – питає мене Калікрат. – Він каже, – кажу я Калікра-тові, – що хоче тебе поставити догори ногами. – Ну, Калікрат розсердивсь… – Кого, мене? – каже. – Скажи цьому Торбасаєві, що я покажу йому, як скити землю носом риють, не те що… – Бачу, розпаливсь хлопець…

– Гляди, – кажу Калікратові, – вони дають підніжку, бережись… – Знаю, – каже Калікрат, – я вже придививсь до їхньої боротьби. – Коли скити довідались, що еллін боротиметься з Торба-саєм, усі залишили свої гри й стали навкруги коло них. От Калікрат скинув сорочку (а ми були в скитському вбранні) та й каже Торбасаєві: – Скидай і ти! – Той скинув.

– Ну, а той Торбасай здоровий був хлопець? – спитав алейпт. Його дуже зацікавило оповідання про боротьбу: він навіть залишив пити вино.

– Та там такий, як ведмедяка! Вищий на цілу голову за Калікрата.

– Це нічого, – сказав алейпт, – здоровий та дурний.

– От той Торбасай витягнув руки, як дві деревини, та йде на Калікрата. Ну, Калікрат його за руку та через плече.

– Я так і думав, молодця! – похвалив Калікрата алейпт.

– Через півхвилини Торбасай, як колесо, телепнув ногами в повітрі й гепнувсь об землю, а Калікрат придавив його плечем.