Лізандр остовпів од нечуваної образи. Як? З ним, спартанцем, сміє так балакати якийсь нікчемний алейпт!

– Це я собака? Кажи, це я собака? – засичав він і, трохи зігнувшись, свердлячи очима алейпта, кинувсь на нього.

Алейпт сподівавсь цього. Він скочив на ноги й щосили двигнув стола на Лізандра. Чаші з вином покотилися по долівці. Спартанець похитнувсь, але не впав. Він випроставсь і знову кинувсь на алейпта. Через хвилину він та алейпт схопились у дикій борні.

Всі одвідувачі, що були в той час у таберні, дуже зраділи з такого випадку. Вони звільнили місце для борців і стали круг них. Лізандра не любив ніхто. Він був чужинець у колонії, і його чванливе поводження, його балачки про непереможність спартанців остогидли всім у колонії, і через це він мав багато ворогів серед колоністів Пан-тікапеї. Серед них найшлося надто багато таких, що нишком підчас боротьби хотіли дати доброго стусана спартанцеві, але Діодор помітив це й закричав:

– Не втручайтесь ніхто! Хай чесно йде боротьба!

Борці були приблизно однієї сили; але Лізандр давно одійшов од атлетики й був уже п’яний, алейпт, навпаки, щодня тренувався на стадіоні й був тільки на підпитку. Наслідки боротьби виявились дуже скоро. Спартанець засапавсь уже й тяжко дихав на третій хвилині. Алейпт легко спіймав його на прийом. Лізандр важко гепнувсь на земляну долівку таберни й став непритомний. Алейпт придавив його спиною до землі, подержав так трохи й підвівсь.

– Алала! – крикнув він і штовхнув ногою спартанця. – Туди ж береться боротися з алейптом!

– Алала! – загула таберна. До алейпта простягнулось не менш як десять чаш із вином.

– Слава алейптові! Молодця! Вип’ємо, алейпте!

Коло Лізандра заметушивсь хазяїн таберни. Він набрав у рот води й бризкав нею в лице спартанцеві. До таких випадків він звик, вони бо частенько траплялись у його таберні, доходило іноді до ножів та мечів, але зараз він трохи злякався, бо думав, що алейпт, гепнувши спартанця, вибив і душу з його дужого тіла. Йому дуже не хотілося мати діла з пантікапейською поліцією. Він розтулив спартанцеві щелепи ножем і влив йому в рот трохи вина. Лізандр п’яно замурмотав щось і виплюнув вино.

– Та живий! – сказав хтось. – Чого боїшся: не так легко вбити цього кривого собаку.

Спартанця винесено на чисте повітря та покладено коло таберни долі. Через хвилину він заснув і захропів.

Діодор попрощався з алейптом і вийшов із таберни. Спокій теплої весняної ночі обхопив п’яну душу Діодора. Місяць стояв високо, освітлюючи пустельні вулиці Пантікапеї. Знизу, з порту, доносилась пісня п’яного матроса, що повертавсь на судно з таберни.