– Хіба ж це зрада? – жалібно якось питала Горислава. – За що загинеш ти?.. А що буде зі мною без тебе? Хіба мені накласти руки на себе?

Це було не дуже страшне Таргітаєві: що ж, коли він умре, нехай і вона вмирає. Вмирає ж царська жінка. Він тільки не був певен того, що вона зустрінеться з ним на тім світі, бо вона рабиня, а він господар. Це одно. А друге те, що її ж не покладуть із ним у домовину, як царську жінку з царем, і не знати ще, до кого потрапить вона в неволю на тім світі. Він був певен, що й на тім світі кожний буде тим, чим він був на землі. А якщо вона залишиться жива, то потрапить до когось іншого й може стати тому за підложницю, а цього зовсім не хотів Таргітай. Справа виходила на кепське, як не крути. Він навіть заскреготав зубами від цієї думки.

А дівчина одно своєї: тікаймо та тікаймо з цього страшного остогидлого степу.

– Мовчи, мовчи… – казав він, а думка про втечу з таборища, хоч він і гнав її від себе, не виходила йому з голови й дедалі здавалась йому вже не така божевільна, як раніш.

Так ішов Таргітай за трупом царським, ведучи коня царського, і думки про Гориславу, про смерть і життя, про втечу й зраду цареві, не виходили йому з голови.

НА ДЕЙГМІ31 ПАНТІКАПЕЙСЬКОГО ПОРТУ

НА ДЕЙГМІ31 ПАНТІКАПЕЙСЬКОГО ПОРТУ

Перед тим, як виставити невільників на огляд покупцям, Філоктет звелів їх пообмивати, обстригти й помастити олією. З них знято те шмаття, що залишилось у них на плечах після перебування в скитській неволі, і одягнуто в так звані ексоміди. Це було вбрання рабів: хітони без рукавів з діркою для лівої руки, а праве плече й права рука лишалися голі. По цьому вбранні рабів можна легко відрізняти від вільних громадян Пантікапеї. В такому вигляді їх виставлено на дейгмі в порту, де невільників могли оглядати всі, хто хотів би придбати їх для себе на авкціоні. Невільників підгодовано перед апартіоном, як годує добрий господар тварину, коли думає продати її дорожче. І справді, товар Філоктетів виглядав куди краще, ніж товар інших рабовладників, що було виставлено на тій самій дейгмі.

Дейгма клекотіла й хвилювалась від горластого натовпу. Крім невільників, на дейгмі виставлено багато краму й усяких товарів. Крамарі голосно вихваляли свій товар. Усюди гори цитрин, помаранчів. ріжків, коринки, маслин. Килими та ковдри перські, фінікійський пурпур, бурштин, срібло.

Пантікапея виставила осетрів, пестрюгу, ікру чорну, солону й свіжу з Меотійського озера, раків із гирла Танаїсу, мед із скитських степів і збіжжя усяких Гатунків.

Подивитись на рабів зібралося чимало народу. Товклись тут не тільки ті, що мали на думці купувати невільників, але й багато таких, що прийшли подивитися на товар так собі, для розваги. Всі вони безцеремонно оглядали невільників, заглядали в зуби, мацали руки й ноги, питали про ціну. Між ними можна було побачити й міцну постать спартанця Лізандра. Він довго оглядав товар, слухаючи, що балакають про невільників навкруги, а потім плюнув і сказав: і це зветься товар?