Натовп зареготався. Всі поважали Діомеда, були навіть такі, що навмисно ходили на дейгму, щоб послухати брехуна.

– Дівчата! Чи бачили ви, громадяни, коли таких дівчат. Благородний Ксерксе чи Артаксерксе, чи як тебе звуть. Я бачу: тобі подобалась дівчина з жовтим, як колос пшениці, волоссям… – звернувсь він до старого носатого перса, що, вирячивши очі, дивився на одну з Філоктетових невільниць. – Підійди ближче, благородний Артабане. Ти кажеш, що тебе звуть Ойобаз… Ну так я й сам бачу тепер, що ти Ойобаз. Подивись на цю дівчину. Кращої не буде в твоєму гінекеї… Подивись, які в неї руки… Уяви собі, що цими руками вона мастить тобі черево в лазні запашними оліями! Ближче, ближче, Ойобазе, не соромся… Подивись, які в цієї дівчини ноги… – Діомед ухопив за полу ексаміди й підняв її до пояса дівчини.

– Го, го! – зареготався натовп.

– Ну ти, не дуже, – гукнув Діомедові Клістен. – Не дуже розпускай язика. Он іде Філоктет. Він тобі не подякує за таке вихвалення товару.

– Громадяни! Вільні громадяни Пантікапеї! Слухайте сюди, громадяни! Подивіться на товар, що тільки-но привезли зі Скитії! Чи бачили ви коли-небудь таких рабів?..

Справді, до них наближавсь Філоктет із чоловіком у червоному вбранні. Це був павклер фінікійського судна, що прийшов у Панті-капею кілька днів тому.

Діомед, побачивши Філоктета, випроставсь, став у благородну позу й уже зовсім іншим голосом звернувсь до натовпу.

– Громадяни, продається партія рабів, що тільки-но прибула зі Скитії. Між ними є багато таких, що вміють добре орати землю та доглядати за садками. Є такі, що можуть добре працювати на руднях. Дівчата можуть чудово ткати полотна й тканину. Народ, як бачите, все молодий, дужий та здоровий. Хазяїне, – звернувсь він до Філоктета, що підійшов уже до нього, – цей перс хоче купити невільницю.

Філоктет не звернув жодної уваги на його слова і, розмовляючи з фінікійцем, підійшов до невільників. За фінікійським павклером ішов високий матрос і ніс торбу з грішми; фінікієць поважно оглядав невільників. Він прибув із Тіру, привізши чудового пурпуру й бурштину. До Пантікапеї він завернув, держачись берегів Малої Азії й Колхіди, по дорозі в Тарсіс, куди йому треба було приставити партію для роботи на срібляних руднях. Він чув од грецьких мореплавців, що скитські раби виносливі, дужі й терплячі, і заради такої вдачі скитських рабів-слов’ян він не злякавсь ні бурхливого Понту Евк-сінського, ні піратів грецького архіпелагу. На дівчат він навіть не глянув. Цього добра, на його думку, він міг набрати, коли б хотів, у кожному порті Середземного моря.