Олександер заглядав у те приміщення будівлі, де була колись у куфах солона риба. Риби тепер нема вже в приміщенні: її вивезли в метрополію, а куфи винесли на берег моря, і вони лежать на піску догори днищами.

Все приміщення заняте амфорами й міхами з вином, усі кутки приміщення забиті пакунками з родзинкою, коринкою, грецькими тканинами, посудом, зброєю для скитів, намистом і усякими цяцьками для жінок скитських.

Калікрат та приятель його Ксенофонт із дельтосами в руках пораються коло краму й відпускають його скитам. Торгівля йде жваво. Олександер бачить, як Калікрат і Ксенофонт гасають з одного кутка магазину в другий. Ні той, ні той не знають ще добре скитської мови й через те говорять більш на миґах, показуючи на пальцях ціну товару. Ось Калікрат розгорнув перед русявим молодим скитом червону тканину. Такої розкоши ніколи ще не бачив скит. Він мацає тканину руками, тре пальцями, навіть нюхає. І справді, від неї чудово пахне фарбою. Ксенофонт показує зброю іншому скитові: вихопив меча з піхов і фехтує ним перед самим носом скита. Скитові здається, що грек таки одрубає йому кінчик носа, але він не хоче показати, що боїться такого близького сусідства грецької зброї, і тільки стежить очима за рухами меча. Меч виблискує, і очі скита блищать німою радістю. І справді, напрочуд гарно зроблено цього грецького меча. Скит бере меча в руки й робить ним рух, наче рубає голову ворогові. Мабуть, буде роботи цьому мечеві. Ось Калікрат, продавши вже тканину, показує скитові намисто; одягає його на ліву руку, виходить на середину магазину, куди падає смуга сонячного проміння, і трясе намистом. Намисто виблискує червоними й блакитними вогниками на превелике диво скита.

«Гарний подарунок жінці», – думає скит, навіть не згадуючи про те, що за цей подарунок пішла майже четверта частина його збіжжя.

Олександер кілька хвилин дивиться на гарне обличчя Калі-кратове, що, не помічаючи його, принаджує намистом скита, і йде далі.

«Добрий хлопець Калікрат! – думає Олександер. – Та й Ксенофонт добрий хлопець».

А ось і Діодор. Він, як і завжди, сидить накарачках перед огнищем. Над огнем на триніжку великий ухатий казан. Круг казана розляглося чоловік з п’ять стрільців із грецької залоги факторії й нетерпляче чекають обіду. Вони нічого не роблять зараз у факторії, але їхня робота попереду, коли вони на човнах із Олександром попливуть річкою в глиб Скитії. А в степу всього буває…

– Не хвались, Парменіде, – чує Олександер Діодорів голос, що звертається до молодого стрункого стрільця.

– Ти стріляєш добре, але ти не годишся для стрільби проти скита. Ти добрий стрілець проти перса, а проти скита ні, не годишся. Як стріляє наш еллінський стрілець? Виставить наперед ліву ногу, довго цілиться й нарешті вже пускає стрілу.