– Я вже думав про це, і мені завжди страшно стає, як згадаю, що можу попасти до рук їхніх ворожбитів. Коли б ти бачив, як Вовк різав на кучугурі бранців. Але й совість моя не дає мені спокою, коли згадаю про страшну смерть Таргітая. Може, тобі дивно, що я так багато думаю й турбуюсь за варвара?

– Ні, мені не дивно.

Ксенофонт обернувсь до Калікрата і з зацікавленням подививсь на нього.

– Мені не дивно, – знову сказав він. – Мені навіть подобається, що у Скитії в нас буде пригода, про яку не соромно буде оповісти товаришам у Пантікапеї. Яке наше життя? Ми, крім краму та медім-нів, пшениці, майже нічого й не бачимо.

– Ну, а я бачив досить… – сказав Калікрат.

– І мені здається, – не слухаючи Калікрата, казав далі Ксенофонт, – що все буде гаразд. Ти багато оповідав мені про скитські звичаї та ворожбитів. Хотів би я видерти кусень із рота ворожбитів і подивитись, що вони робитимуть.

– Це не легке діло, Ксенофонте!

– Нічого. Одісей хіба ж такі штуки витворяв.

– Так то ж Одісей.

– Нічого. Він теж був еллін.

Стемніло. У факторії, як зірка, блимав огонь багаття. З табору скитського було чути п’яну дику пісню. Скити вже спробували грецького вина.

– Гей, хлопці! Калі-кра-те! – почувсь із факторії кухарів голос.

– Ксенофонте! Ве-че-ря-ти!

– Ходім, – сказав, підводячись, Ксенофонт, – Діодор кличе нас вечеряти.

РІЧКОЮ ДО СКИТІЇ

РІЧКОЮ ДО СКИТІЇ

Греки відпливли з факторії не через день, як думав Ксенофонт, а тільки через тиждень. Рудий із своєю ватагою дійсно прийшов до факторії другого дня. Діодор побалакав із ним, і він згодивсь піти з греками назустріч цареві. Це навіть увіходило до його планів. Він приїхав до факторії, щоб купити вина для бучних поминок по царю.

Йому треба було умовитись із греками, що потрібніше буде дати за вино: збіжжя чи невільників. Збіжжя зібрано, як данину, із скитів орачів і хліборобів, і його переховували в одному із селищ недалеко від Бористену.

Ватазі Рудого й коням треба було дати відпочинок, ось через що греки відпливли з факторії тільки через тиждень.

Щовечора Рудий приходив до греків і сідав коло багаття побалакати з ними. Він сказав грекам, що жалібний похід царський уже обійшов східню частину скитської землі й збирається перебратися через Бористен до західньої частини володінь царських; що підданці скитські дуже жалкують за царем (в чім дуже сумнівалися його слухачі – Олександер та Діодор), і стогін, і плач, і горе стоять там, де пройшов цар.