Такі думки спадали Калікратові до голови й у Пантікапеї, і він ділився ними з своїм приятелем Ксенофонтом. Він навіть висловив йому свої думки про атлетів, що їх добре було б зібрати, щоб врятувати Таргітая, і про крилатого коня Пеґаса, але і йому самому стало ніяково за ту нісенітницю, що він вигадував. А Ксенофонт уважно прослухав чого (він завжди уважно слухав, хто б не казав йому), а потім, помовчавши, сказав, що все це дурощі, що тепер не ті часи, коли можна було збирати аргонавтів; що до Парнасу, куди, здається, прибуває Пеґас, далеко, і казна-де той струмок Пейрена, куди іноді прилітає Пеґас пити воду; що, на його думку, Пеґас порозумнішав після того, як його зануздав Беллерофонт, і ледве чи буде такий дурний, щоб дати знову зануздати себе, щоб урятувати якогось варвара. Треба було придумати щось інше, щось реальне; але як не міркували приятелі, справа виходила на кепське. Вони мали дві молоді й гарячі голови, але зрозуміли, що проти цілого народу, проти традицій та звичаїв справа не проста й не легка й не для таких жовторотих юн-ців, як вони. А тим паче, сидячи тут, у Пантікапеї. Але молодість відважна й настирлива; їм не хотілося відмовитись од цього діла, і через це вирішено: не гаяти марно часу на вигадки тут у Пантікапеї, а діждатись, коли вони відпливуть у Скитію, а там уже буде видко, що воно й як. Це рішення на деякий час заспокоїло Калікрата. Ми завжди радіємо, коли важку й неприємну справу можемо відкласти до другого дня.

Юнаки лежали горілиць на піску й мовчали. Сонце зайшло, але на небі хмарки були ще рожеві і ясні. На морі засвітивсь вогник: то на якомусь судні вивішено ліхтаря. З факторії, де вже витягнуто волокушу, лунав голос рибалок, що вибирали з неї рибу. Море хлюпало й тихенько лизало берег.

– Я чув, – сказав Ксенофонт, – що післязавтра ми вийдемо в море й попливемо до гирла цієї річки, що веде майже до самого Герросу.

– Ні, не до самого Герросу. Мені казав Діодор, що річка ця веде до іншої річки, більшої за цю; нам доведеться волочити човни суходолом трохи, а та вже річка доведе нас до Бористена.

– І що, нам доведеться пливти й Бористеном?

– Не знаю, може, і доведеться. Олександер сподівається здибатися з царем на північ од Герросу.

– Я чув, що завтра прибуває до факторії ватаг Рудий, – знов сказав Ксенофонт, – хотілося б мені побачити цього варвара.

– Я теж чув, – відповів Калікрат. – Діодор казав мені, що хоче побалакати з Рудим, чи не піде він із нами на човнах назустріч цареві. Це було б добре.

Приятелі помовчали.

– Скажи, – спитав Ксенофонт, – тобі не страшно, що скити, коли довідаються, що ми збираємось визволити Таргітая, уб’ють нас?