– Так і я думав, – сказав Рудий, – сарматів нема в степу. Коли б вони хотіли напасти на нас, вони б не попереджали нас своїми стрілами та вовчими зубами.

Валка знялась і пішла навпростець. Олександер, розлучаючись із скитами, подарував Рудому два міхи з вином. Ці міхи лежали на одному з возів і виблискували боками, як добрі кабани. Скити давно поглядали на них. Їм хотілося спробувати вина, але небезпека сарматського нападу здержувала їхні апетити.

Так валка пройшла днів із п’ять степом і перейшла Кам’яний брід. Сарматів не було. Другого дня Рудий сподівавсь здибати невелике скитське таборище, кочовища якого були недалеко від Кам’яного броду, а там уже сміливо можна було випити вина.

Але Рудий був ласий на випивку. Він добре розумів, що доведеться частувати вином і ватагів із таборища, і на його долю припаде менше вина.

Перейшовши Кам’яний брід, скити отаборились коло річки й напились, а вночі на них напали сармати, що стежили за ними, як вовки, і перебили всю валку, крім Рудого та Дудака, що їм якимсь чудом пощастило вихопитись живими з бійки. Прискакавши до таборища, Рудий зібрав войовників і подався наздоганяти сарматів. На щастя Рудого, сармати так само любили вино, як і скити. Те саме вино, що занапастило ватагу Рудого, занапастило й сарматів. Вони, як і скити, не вдержались, понапивались, і Рудий перебив їх усіх, а з голови ватага їхнього, рідного брата ворожбита Вовка, зідрав скальпа. Цей скальп теліпавсь на нузді його коня, поруч із скальпом сарматського князя, що його колись убив Рудий.

Човни з грецькою залогою, прикажчиками, Олександром, Діодо-ром і хлопцями, Калікратом і Ксенофонтом, ішли попід берегом, а Рудий із ватагою йшов суходолом. Другого дня Рудий трохи раніш, а човни пізніш, прийшли до гирла тієї річки, що нею треба було пливти до Скитії. Річка впадала в широченний лиман, а лиман злучався з морем. Береги річки були низькі, порослі очеретами та осокою. Над лиманом та очеретами літали зграї птиць. Ватага скитська не підходила до самого лиману, бо тут були дуже багнисті місця, порослі якоюсь червоною пахучою травою, якої не їли коні, і пішли на південь до річки, де не було болота.

Грецькі човни увійшли в лиман, ледве посуваючись неглибокою водою лиману, ввійшли в річку й прилучились до скитської ватаги.

Відпочивши, греки попливли річкою під правим крутим берегом, де було глибше. Річка рясно поросла лозами, осокою та очеретами. Іноді очерети так широко розкидалися річкою, що майже не лишалося проходу для човнів. Тоді доводилось вирубувати очерети мечами й пливти, спираючись веслами об дно.