– Не легке завдання даєш ти мені, Калікрате… – відповів Діо-дор, – підбивати на зраду дуже небезпечна справа й не до душі мені. Але я поговорю з Таргітаєм, бо певен того, що він не згодиться на втечу. Чи знаєш ти, Калікрате, що може бути з нами, коли Таргітай скаже скитам, що ми підбивали його на зраду цареві?

– Таргітай не такий… Він мусить зрозуміти, що ми робимо це для нього.

Надвечір Діодор пішов шукати Таргітая.

Скитське таборище розташувалося коло селища, а катафалк із мертвим царем стояв на майдані в селищі. Катафалк був добре пошарпаний од степового вітру й вилиняв од пекучого сонця. Хоч Чорна Гадюка й Харсун добре дбали, заливаючи воском і напиха-ючи травами царів живіт, небіжчик смердів, і обличчя його було роздуте та чорне. Коло катафалка відбувалася звичайна сцена: підданці царські різали собі пальці та вуха, проколювали стрілами руки й таке інше. Рев та плач стояли над селищем. Коло царського катафалка стояв намет для нового царя та повірників царських. Речі, що покладено буде з царем у домовину, лежали коло катафалка. Тут таки стояв і кінь царський, призначений для похорону. Тар-гітай сидів коло свого намету й чистив меча, що подарував йому Калікрат. Видко було, що робив він це тільки для того, щоб розважити себе. Збоку намету, коло казана, поралась Горислава. Два скити, що доглядали за Таргітаєм, сиділи віддалік і балакали проміж себе. Брат Горислави, чорний та вродливий юнак, чистив Таргітає-вого коня. Горислава, побачивши Діодора, похнюпилась і пішла до намету. Кожний грек для неї був рабовладник, що жене за далеке море в тяжку неволю її братів і земляків. Вона ненавиділа греків за це. Діодор помітив, що Горислава схудла, але, як і раніш, була струнка й прекрасна. Тільки брови вузенькі й чорні частіш здвигались над переніссям.

Таргітай зрадів Діодорові. Грек підсів до Таргітая, і вони кілька хвилин розмовляли про незначні речі. Діодор побачив, що місце й час були зовсім незручні для того, щоб розмовляти про таке небезпечне питання, як втеча Таргітая з селища. Справу цю треба було повести обережно, бо невідомо, як поставиться до неї Таргітай.

Можливо, що він спалахне, скаже щось таке, що почують доглядачі Таргітаєві, і тоді кухареві та й усім грекам буде тугенько. Шептати-ся з Таргітаєм теж не годилось, бо скити-доглядачі були близько, і їм така тиха розмова могла здатися за підозрілу. Діодор побачив, що розмову з Таргітаєм треба буде відкласти до іншого, зручнішого часу. Він запросив Таргітая до грецького табору й пішов, думаючи про неприємне доручення, що нав’язав йому Калікрат. Запрошуючи до себе Таргітая, він мав на думці, що й доглядачі його прийдуть з ним і будуть заважати розмові. Треба було почастувати їх вином, приспати їхню підозрілість, і тоді вільно вже побалакати з Таргітаєм.