Але для цього йому був потрібний помічник, і помічник такий, що навіть і не догадувався б про ту ролю, яку призначив йому Діодор. Від помічника вимагалося одного: він мусить добре пити сам і частувати й накачувати вином доглядачів Таргітая. За такого помічника міг бути старий приятель кухаря, ворожбит Харсун, що ніколи не відмовиться вихилити чашу з добрим грецьким вином. Розпитавши, де знайти Харсуна, Діодор підійшов до обшарпаного намету, що стояв край майдану. Коло намету сидів хлопець, що скидавсь на Харсуна, як мале граченя на дорослого грака, і бавився з собакою. Здивувало Діодора те, що собака, дикий і лютий на вигляд, навіть не звернув на нього уваги. Придивившись, кухар побачив, в чім справа.

Хлопець держав у руці довгу й тонку баранячу кишку. Він підняв угору руку з кишкою й спустив кінець кишки в роззявлену пащу собаки. Собака, мружачи від насолоди очі, почав ковтати кишку, поки доковтався до руки хлопця. Тоді хлопець обережно витяг кишку з рота собаки, знову підняв руку вгору, і собака, висолопивши язика, спіймав кінець кишки й знову почав ковтати слизьку, але, мабуть, дуже смачну їжу. Пес був наче загіпнотизований. Діодор довго стояв перед хлопцем, дивлячись, як той то витягав, то знову давав проковтнути кишку собаці. І хлопця, і собаку так захопила була ця справа, що вони навіть не помічали Діодора.

– Батько вдома?

Хлопець підвів голову і, обернувшись, мовчки показав на намет. У наметі хтось хропів, і з дірки намету висунута була брудна боса нога. Діодор нахиливсь і потягнув ногу до себе. Нога вивернулась з рук грека й сховалась у наметі.

– Який собака хапає мене за ногу? – почувся з намету хрипкий голос Харсунів.

– Годі спати, ледащо. Що вночі робитимеш? – засміявсь Діодор. – Вилазь сюди, Харсуне, діло є! – гукнув він у темну дірку намета.

– Хто це? – спитав Харсун, стаючи на дверях та потягаючись. – Це ти, елліне? Здоров.

Постать Харсунова була дуже мальовнича. Волосся його було скуйовджене, наче в ньому завелося мишаче кубло. Одною рукою він підтягнув шкуратяні засмальцьовані штани, а другою шкрябав свої волосасті груди, що їх було видно через розхристану сорочку.

– Здоров, Харсуне! Що ти так рано завалився спати? Он твій син і то не спить, а працює.

Харсун ласкаво подививсь на сина.

– Задурив зовсім собаку своєю кишкою хлопець. Отак цілісінький день. Так, кажеш, діло є?

– Давно вже я тебе не бачив, Харсуне!

– Ач… Давненько й я бачив тебе, елліне!..

– І дивно, – сказав, жартуючи, Діодор, – що я тебе не бачив стільки саме, скільки й ти мене не бачив.

– Ач… Це дійсно дивно.