А Франц ходить собі білим світом і ходить, поглянеш на нього — тихомирний, безтурботний. Можете робити з ним що завгодно, а він усе одно на плаву тримається. Бувають же такі люди! Ось і в Потсдамі був такий, тобто в Ґорке біля Анклама, був такий чоловік, Борнеман звався, так ось, він втік із тюрми, добрався до річки Шпрее. Аж бачить: у воді потопельник.

«Гей, Франце, ану сідай біля мене і скажи, як твою наречену звати?» — «Міца, та я ж тобі вже казав, Райнгольде, а раніше Сонею звалася». — «Он як, а що ж ти її нам не показуєш? Надто гарна для нас?» — «Та в мене ж не зоопарк якийсь, щоб когось там показувати. Вона вільно по місту ходить. Має покровителя, заробляє добрі гроші». — «А показати ти її все-таки не хочеш». — «Ну, що значить показати, Райнгольде. Дівчина вся у справах». — «Міг би принагідно із собою взяти, напевне ж, гарна із себе». — «А таки справді гарна». — «Хотілось би її побачити, ти не проти?» — «Знаєш, Райнгольде, то раніше ми з тобою такі ґешефти робили, з чоботами та хутряним коміром». — «Та ні, такого вже не буде». — «Ні, не буде. На таке свинство я більше не пристану». — «Добре, добре, то я тільки так спитав». [От сучий син, «свинство» каже, постійно про «свинство» згадує. Ну зажди, хлопче!]

А Борнеман наш до води підступає, а там потопельник якраз пропливає. Аж тут йому враз щось на думку спадає. Папери він в того усі забирає й свої до кишені йому запихає. Про це ми раніше уже розказали, але може, не все ви запам'ятали. І ось потопельника він прив'язав, щоб він за водою кудись не злиняв, а сам він на потязі їде в Штеттин, а звідти прямує собі на Берлін. Послав він за жінкою, й стрілись вони, та гроші принесла і нові штани, на вушко він щось їй тихенько сказав, а сам попрощався і знов на вокзал. А та обіцяла той труп упізнати, а він їй за це — грошенят надіслати, та їх довелось дуже довго чекати.

«А ось що мені хотілось би знати, Франце, ти її дуже кохаєш?» — «Та дай мені спокій, облишмо ці балачки про дівчат». — «Та я просто так запитав. Що тобі з того?» — «Та мені нічого, Райнгольде, а ось ти відомий бабій». Франц сміється, інші також.

«Ну то як з твоєю малою, покажеш мені її? [Ну ти й жартівник, Райнгольде, спершу мене з машини викинув, а тепер клинці підбиваєш.] «Та що тобі від неї треба, Райнгольде?» — «Та нічого! Просто подивитися на неї». — «Хочеш знати, чи вона мене любить? Кажу тобі, вона віддана мені від голови до п'ят, віддана всім серцем. Вона вся тільки любов’ю та коханням живе, а більше нічим. Ти собі навіть уявити не можеш, як вона дуріє від мене. Адже ти знаєш Єву?» — «Певна річ». — «Так ось, Міца хоче, щоб вона… та ні, краще не буду тобі казати». — «Та в чому річ? Давай уже, кажи!» — «Ні, ти не повіриш, але така вона вже є! Ти такого й не чув ніколи, Райнгольде, мені теж такого з жінками ще ніколи не траплялося». — «Про що, власне, йдеться? І до чого тут Єва?» — «Гляди ж, не розпатякай! Так ось, ця дівчина, Міца, хоче, щоб у Єви була від мене дитина».