Бумм! Сидять обоє й дивляться один на одного. Франц ляснув себе по нозі й зайшовся сміхом. А Райнгольд ледь посміхнувся, хотів розсміятись, однак стримався.

Отже, тепер той тип зветься Фінке, він оселився в містечку Ґорке і став торгувати рибою. Та якось одного чудового дня з'явилася там його падчерка, вона напитувала місце прислужниці в Анкламі, й захотілося їй купити риби, ось іде з кошиком у руці, заходить до крамнички Фінке й каже…

А Райнгольд ледь посміхнувся, хотів розсміятись, однак стримався: «То, може, вона лесбійка?» Франц усе ляскає себе по ногах і хихоче: «Ні, вона мене кохає». — «Неймовірно!» [Це ж треба, буває ж таке, просто важко повірити, той бевзь має таке щастя й сидить собі, гигоче.] «А що ж Єва на це?» — «Та що, вони ж подруги, вона її добре знає, та й з Міцою мене саме Єва познайомила». — «Ну, Франце, ти мене розохотив! Послухай, а хіба не можна на неї бодай оддалік подивитися, десь метрів з двадцяти або через огорожу, чи що, коли ти вже так боїшся!» — «Та зовсім я не боюся! Це таке золотко вірне мені до смерти, ще й така мила, ти навіть уявити не можеш. Пам'ятаєш, я колись казав тобі, щоб ти припинив стільки дівчат заводити, цим ти тільки здоров'я собі гробиш, такого жодні нерви не витримають. Від такого може й шляк трафити. Маєш зупинитися, то було б найкраще для тебе. Ти мав би її справді побачити, щоб переконатися, що я правду кажу. Якось покажу тобі Міцу». — «Але не треба, щоб вона мене бачила». — «А то чому?» — «Просто не хочу. Покажеш мені — і все». — «Що ж, нехай буде по-твоєму, воно тобі на користь піде».

Аж ось уже третя пополудні, Франц і Райнгольд ідуть вулицею, емальовані вивіски на будь-який смак, емальовані товари, німецькі та справжні перські килими, в кредит на 12 місяців, килимкові доріжки, скатертини, накидки для диванів, перини, портьєри, штори «Лайснер і Ко», читайте журнал «Мода для всіх», не хочете забирати товар, вимагайте безкоштовної доставки поштою, обережно, не вилазь — уб'є, висока напруга. Вони йдуть до Франца додому. Ось тепер ідеш до мене додому, мені добре ведеться, мене так просто не візьмеш, зараз побачиш, що я міцно стою на ногах, ось який я — Франц Біберкопф. «А тепер тихіше ступай, я зараз відчиню, подивимося, чи вона вдома. Нема. Ну ось, тут я й живу, а Міца зараз прийде. А тепер слухай, як ми це зробимо, то буде справжній театр, але щоб сидів тихо, як миша». — «Не бійся, я буду обережний». — «Найкраще — щоб ти ліг на ліжко, Райнгольде, ми тим ліжком удень все одно не користуємося, а я вже зроблю так, щоб вона до нього не підходила; ти все бачитимеш крізь тюлеве запинало. Ану ляж, тобі добре видно?» — «Та видно. Але треба чоботи зняти». — «Таки справді, зніми, я виставлю їх за двері в коридор, а ти, як будеш іти, просто там їх і взуєш». — «Слухай, Франце, боюся, щоб з цього не вийшло якихось неприємностей». — «Ти що, злякався? А от я ніскілечки не боюсь, навіть коли вона щось помітить, знав би ти її!» — «Але я не хочу, щоб вона мене помітила». — «Та давай, лягай уже. Вона в будь-який момент може зайти». Емальовані вивіски, емальовані товари на будь-який смак, німецькі та справжні перські килими, вимагайте безкоштовної доставки.