А Міцекен пропливає в танку з бляхарем то туди, то сюди, а той пишається, що має таку гарну наречену; вона бачить Пумса з його благовірною і Райнгольда, що з похмурим виглядом сидів у кутку, — постійно в нього кепський настрій, — а також елегантного крамаря. О другій вона з бляхарем від'їхала на таксі; він іще встиг в автівці з нею націлуватися, а що такого, зате вона багато про що дізналася, а від поцілунків шкоди нема. А що ж Міцекен розвідала? А те, які всі ці Пумси з вигляду, тож хай той бляхар обціловує її, вона все одно залишиться вірною Францу, моєму золотку, ось вони мчать серед ночі, такої самої ночі вони викинули її Франца з машини, а тепер Франц хоче з ними поквитатися, він точно знає, хто то був, а вони всі його бояться, недаремно ж Райнгольда підсилали, цього нахабу, мій Францику, золотко, я б цього бляхаря до смерти зацілувала, так сильно я кохаю Франца, цілуй, цілуй, язика тобі відкушу, ну дає шофер, жене, як божевільний, чого доброго перекине нас у канаву, який чудовий був вечір, а тепер куди, праворуч чи ліворуч, та їдьте куди хочете, яка ж ти мила, Міцо, якщо, Карле, я тобі до вподоби, тоді бери мене з собою частіше, гоп-ля, той дурний водій точно п'яний, він ще втопить нас у Шпрее!

Ні-ні, так діло не піде, мені не можна тонути, я маю ще стільки справ, я хочу допомогти своєму любому Францу, я не знаю, що він зібрався робити, а він не знає, що я намислила, але нам треба поки що мовчати — про те, що він хоче зробити, а чого хоче він, того хочу і я, так хочу, що аж знемагаю, ох, я вся паленію, цілуй, цілуй мене, Карле, я тану, тану, о Боже!

О, Карлхен, Карлхен, ти мій найгарніший, уздовж алеї чорні дуби миготять попри нас, я дарую тобі 128 днів у році, й кожен з ранком, полуднем і вечором.

Якось на цвинтар прийшли двоє поліцаїв. Розсілися на могильному камені й питають усіх, хто проходив повз них, чи не бачив хто такого собі Казимира Бродовича. Той тридцять років тому порушив закон, що вже він там утяв, точно невідомо, але знову може щось утяти, хтозна, на що він здатен, а ми хочемо зняти в нього відбитки пальців, виміряти його зріст, а найкраще одразу затримати, ви лишень скажіть нам, де його шукати, а ми вже тра-рі, тра-ра!

Райнгольд сновигає по своїй норі, раз по раз підтягуючи штани, і нема йому радости ні від відпочинку, ні від грошей. Свою останню кралю він уже спровадив, а тієї, розкішної, також більше не хоче.

Треба чимось іншим зайнятися. Він хотів би щось із Францом затіяти. А то той дурний верблюд ходить скрізь із задоволено пикою і вихваляється своєю нареченою, ніби вона щось особливе. Може, таки справді відібрати її у Франца? Минулого разу була така заслинена, що аж гидко було дивитися.