Бляхар на ім'я Маттер, відомий поліції під іменем Оскар Фішер, витріщив від здивування очі, коли Райнгольд запитав його про Соню. Ось так прямо й спитав, ну раз ти знаєш, то так уже й буде, і Маттер розповів йому про все. Райнгольд обняв Маттера за талію і питає, чи той не міг би йому поступитися нею для невеличкої прогулянки. Аж тут з'ясувалося, що Соня подружка Франца, а не Маттера. Та менше з тим, Маттер міг би вмовити її проїхатися з ним, Райнгольдом, на машині до Фраєнвальде[197]?

«Про це ти у Франца питай, а не в мене». — «Франца я не можу спитати, у мене з ним давні порахунки, а вона мене недолюблює, я це помітив». — «Ну, тут я тобі нічим не допоможу. Може, я сам би хотів мати таку подружку». — «Хочеш — то будь ласка. Мені лише на одну поїздку». — «Про мене, Райнгольде, то можеш мати хоч усіх дівок. Але як до неї підступитися?» — «Так вона ж із тобою гуляє. Слухай, Карле, а якщо я тобі коричневого папірчика[198] за це відвалю?» — «Що ж! Давай сюди свого папірчика».

Двоє поліцаїв сіли собі на камінь й запитують кожного, хто проходить повз них, ще й усі автомобілі зупиняли: чи не бачив хто, бува, чоловіка з жовтим обличчям і чорним волоссям. Саме його вони і розшукують. Що він зробив чи збирається зробити, поліцаї не знають, а як комусь кортить дізнатися, то хай прочитають у газеті, в рубриці кримінальної хроніки. Але того чоловіка ніхто не бачив, а якщо й бачив, то не зізнається в тому. Тож довелося тим поліцаям піти по алеї далі, в глиб цвинтаря, а за ними пішли двоє агентів у цивільному.

У середу 29 серпня 1928 року, після того як рік уже втратив 242 дні й лишалося в нього тих днів небагато, — всі ті дні незворотно проминули, за цей час була поїздка до Маґдебурґа, були операція та одужання, Райнгольд пристрастився до шнапсу, з'явилася Міца, Пумсова банда вперше у цьому році виходила на діло, а Франц знову випромінює мир і безтурботний спокій, і ось тепер бляхар поїхав з крихіткою Міцою на природу. Вона сказала йому, тобто Францу, що їде зі своїм покровителем. Чому вона погодилася на цю поїздку, й сама не збагне. Вона хоче лише одного — допомогти Францу, але як це робити, не знає. Вночі їй наснився сон: її та Францове ліжка стоять у вітальні господині просто під лампою, аж раптом портьєра на дверях заворушилася і щось сіре, якесь привиддя, повільно виповзло звідти й посунуло до кімнати. Ох, зойкнула вона, прокинулася й сіла в ліжку, а Франц спокійно собі спав біля неї. Я йому допоможу, з ним нічого не трапиться, вона знову лягла, дивно, наші ліжка — і раптом опинились у господині.