«Агов, агов!» — гукає Райнгольд у лісі. Це, звичайно, він. А вони відповідають: «Агов, агов!» Карл одразу кудись здимів, а коли з'явився Райнгольд, Міці вже було не так весело.

Тут обидва поліцаї підвелися з каменя й пішли собі геть. Кажуть, що спостереження не дало жодних результатів; нічого не вдієш, тут трапляються лише дрібні пригоди, про що ми й напишемо у рапорті для начальства. А коли трапиться щось серйозніше, то всі й так про те дізнаються, прочитавши оголошення на рекламній тумбі.

А лісом ідуть Міца з Райнгольдом, ніде ані лялечки, лише пташки стиха цвірінькають та дерева у верховітті затягли свою пісню.

Заспівало одне дерево, потім друге, ось уже співають усі гуртом, а потім знову все вщухло, й нарешті пісня зазвучала просто над їхніми головами.

Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. Нині він ніж свій нагострить — стинатиме краще колосся. «О, я така рада, Райнгольде, що знову приїхала до Фраєнвальде. Минулого разу було так гарно, еге ж?» — «Лише дуже швидко все закінчилося, фройляйн. Ви, напевне, втомилися, я до вас постукав, але ви не відчинили». — «Та то все свіже повітря, а ще поїздка в машині, загалом — усе докупи». — «Хіба це не мило?» — «Звичайно, а що ви маєте на увазі?» — «Я маю на увазі, що мило ось так гуляти. Та ще й з такою милою фройляйн». — «З милою фройляйн? Що це ви вигадали? Я ж не кажу: з милим кавалером». — «Мило, що зі мною гуляєте». — «А це до чого?» — «Та ось я думаю, що на мене й дивитися особливо не варто. А ви зі мною гуляєте, фройляйн, повірте мені, я дуже тішуся з того». Який хлопець, просто золотко! «А у вас що, подружки немає?» — «Подружки, та які сьогодні подружки?» — «Ого!» — «Та що там казати, різні траплялися. Ви про таке навіть не знаєте, фройляйн. У вас є друг, надійний чоловік, який все для вас робить. А дівчина що? Вона лише розважитися хоче, а серця в неї нема». — «То вам не щастить». — «Бачте, фройляйн, ото відтоді так воно й повелося, від часу обміну жінками. Але ви ж про це й чути не хочете». — «О, та розкажіть вже. Як же воно було?» — «Я зараз вам усе, як є, розкажу, і ви все зрозумієте. Чи змогли б ви, бувши чоловіком, жити кілька місяців чи хоча б кілька тижнів з жінкою, яка путнього слова не варта? Га? З жінкою, яка з усіма волочиться, або ні до чого не здатна, нічого не тямить, скрізь пхає свого носа, а то ще й пиячить?» — «Як це гидко!» — «Ось бачите, Міцо, так було зі мною. Таке буває з людьми. Самі лише покидьки, негідь, шушваль. Наче зі смітника підібрав. Хіба можна з такою одружуватися? Я не міг би й години витримати. Ну ось, потерпиш її трохи, може, кілька тижнів, бачиш, що нічого доброго з того не буде, то ж краще, якщо вона піде собі геть, і ось знову я сам. Це не дуже приємно. Але тут вельми приємно». — «Але ж, певно, трохи й новенького кортить?» Райнгольд сміється: «Що ви маєте на увазі, Міцо?» — «Ну, як захочеться вам ще й з іншою побути». — «А чому ні, всі ми люди».