Шух! І ось вони вже у Фраєнвальде, гарно тут, у Фраєнвальде, це такий курорт, тут є чудовий парк, доріжки посипано жовтою рінню, там гуляє багато людей. Кого ж це вони зараз зустрінуть після того, як пообідали на терасі поряд з парком?

Землетрус, блискавка, блискавка й грім, підірвана залізнична колія, вокзал у друзки, гуркіт, їдкий дим, дим, усьому кінець, курява, нічого не видно, курява, розпачливі крики… Я твоя, я ж твоя.

Хай собі підходить, хай сідає поряд, я його не боюся, чого мені його боятися, я спокійно дивитимусь йому в обличчя. «Це фройляйн Міца; ви вже знайомі, Райнгольде?» — «Трохи знайомі, дуже приємно, фройляйн».

І ось вони вже у кнайпі, що в парку Фраєнвальде, хтось гарно грає на фортепіано. Сиджу я тут, у Фраєнвальде, а той сидить навпроти мене.

Землетрус, блискавка, курява, всьому кінець, але добре, що ми ще його зустріли, я його про все порозпитую, що там було у Плумса і що Франц поробляє, від нього можна всього домогтися, лише треба трохи роздрочити; тоді він почне смикатися й опиниться у мене в руках. Міца замріялась, як же їй щастить! А піаніст співає: «Мені ти «oui» скажи, так буде по-французьки, мені ти «так» скажи хоч по-китайськи, скажи, як хочеш, то мені байдуже, любов інтернаціональна, любий друже. Хоч квіткою скажи, хоч ароматом, скажи тихесенько або в екстазі, скажи ти «так», скажи ти «yes», скажи ти «oui», і все, що хочеш матимеш тоді!»

Аж тут пішло чаркування, кожен хильнув по келишку шнапсу. Міца зізналася, що була на тій танцювальній вечірці, з цього зав'язалася захоплива бесіда. Маестро за фортепіано на замовлення публіки зіграв «У горах Швейцарії, в горах Тиролю», текст Фріца Роллера та Отто Штранскі, музика Антона Професа. «У Швейцарії й Тиролі почуваєшся на волі, бо в Тиролі, бо в Тиролі, від корови молоко є, а в Швейцарії є Діва, то така гора красива, а у нас, як не крути, годі щось таке знайти. Ой дозволь, ой дозволь, ми поїдемо в Тироль! Го-ло-ро-ї-ді!» Продається в кожній нотній крамниці. Го-ло-ро-ї-ді! Міцекен сміється, Франц думає, що зараз я у свого старого, а я — разом із ним, просто він мене не бачить.

А чи не проїхатися нам на автівці по тутешніх місцях? Усі «за» — Карл, Райнгольд і Міца, або навпаки — Міца, Райнгольд і Карл, а ще можна так: Райнгольд, Карл і Міца, загалом — усі згодні. Аж тут дзвонить телефон, підходить кельнер і каже пану Маттеру, що того просять до телефону; то ось чого, Райнгольде, ти все підморгував, ну гаразд, я тебе не викажу. Міца й собі усміхається, можна буде провести чудове післяобіддя. Карлхен повернувся від телефону, о, Карлхене, Карлхене, ти мій найгарніший, що, хтось захворів, та ні, мені треба терміново до Берліна, ти, Міцо, залишайся, а я мушу їхати, ніколи не знаєш, як складеться, поцілував на прощання Міцу, дивись, не пробовкайся, Карле, та що ти, моє мишенятко, як підвернеться путяща справа, проґавити її не маєш права, до побачення, Райнгольде, гарно посвяткувати — Паску, Трійцю чи що там у нас! Зняв капелюха з вішалки — і як не було його.