І ось тепер сидимо вдвох. «І що ви на це скажете?» — «А що, фройляйн, хіба варто було вам так кричати того разу?» — «Та я просто злякалася». — «Мене злякалися?» — «Та з часом звикаєш до будь-якої людини». — «Дуже люб'язно з вашого боку». Ач як вона бісики очима пускає, чортеня таке, гарна, яка мила сучка, б’юся об заклад, ти ще сьогодні моєю будеш; не так швидко, хлопче, я хочу, щоб ти трохи посмикався, а потім розкажеш мені, все, що задумав. А як той баньки витріщає. Ніби селери об'ївся.

І ось уже піаніст відспівав, фортепіано стомилося, також хоче поспати, а Райнгольд і Міца піднялися на пагорб, їм ще кортить трохи лісом прогулятися. Балакають собі про те, про се, йдуть попід руку, а він незлецький хлопець. А коли о шостій вони повернулися до кнайпи в міському саду, там на них чекає уже Карл, він машиною повернувся з Берліна. Не додому ж повертатися в такий чудовий вечір, сьогодні місяць уповні, то, може, сходимо до лісу, там має бути чудово, ну що, згода? І ось о восьмій вони утрьох ідуть гуляти до лісу, але Карл ще має заскочити до готелю, щоб замовить кімнати й перевірити, що там з машиною. Давай пізніше зустрінемось у міському саду.

У лісі багато дерев, багато пар ходять попід руку, тут є й досить глухі стежки. Замріяно йдуть вони поряд. Міца все поривається щось запитати, але не знає, що саме, так гарно йти з кимось попід руку, спитаю його іншим разом, сьогодні такий гарний вечір! О Боже, що подумав би про мене Франц, тут так гарно, але треба швидше вертатися. Райнгольд тримає її попід руку, він іде ліворуч, адже має обидві руки, а у Франца тільки ліва, тож він і йде завжди з правого боку, незвично так іти, така міцна, сильна рука, оце чоловік! Вони йдуть поміж дерев, земля м'яка, у Франца гарний смак, відіб'ю її в нього, поживу з нею місяць, а він хай як хоче. Почне комизитися, то за першої ж нагоди так одержить по довбешці, що більш не підведеться. А дівка таки гарна, славна дівка, ще й вірна йому!

Йдуть собі та балакають про се, про те. Вже й стемніло. Краще балакати, ніж іти мовчки; Міца зітхає, небезпечно йти мовчки, відчуваючи близькість іншого. Вона весь час позирає навсібіч, намагаючись запам'ятати дорогу. Ніяк не пригадаю, чого мені від нього треба; зрештою, що ж мені було потрібно від нього? Вони майже весь час ходять колами. Але ось Міца непомітно повернула в бік шосе. Розплющ очі, приїхали.

На годиннику восьма. Райнгольд дістав кишенькового ліхтарика, прямують до готелю, ліс залишився позаду, а пташечки, пташечки, як же гарно вони цвірінькали, як гарно! У нього ясні очі. Йде собі мирно поряд з нею. Бляхар самотньо чекає їх на терасі.