Спершу дівчата хотіли зв’язати Кейт, щоб вона собі чогось не заподіяла. Але незабаром її істерика поступилася місцем тупому заціпенінню. Минуло багато часу, поки її здоров’я відновилося. І вона геть-чисто забула про заповіт. Урешті-решт про нього згадала Тріксі.

Розділ 22

1

В угідді Траска Адам поринув у себе. Недобудований дім Санчесів стояв відкритий вітрам і дощам, і нові мостини вигнулися від вологи. Ділянки, розбиті під городи, пишно заросли бур’янами.

Адам ніби пірнув у якусь липку в’язкість, яка гальмувала його рухи і стримувала думки. Він бачив світ як крізь сіру воду. Час до часу його думка проривалася нагору, та коли блимало світло, воно викликало у нього якесь хворобливе відчуття, і він знову провалювався у сірість. Він усвідомлював існування близнюків, бо чув, як вони плачуть і сміються, але відчував до них тільки легку відразу. Для Адама вони були символом його утрати. Сусіди заїжджали до його долини, і кожен з них зрозумів би його гнів чи його смуток — і допоміг би. Але вони не могли нічого вдіяти з тією хмарою, яка його оповила. Адам їм не опирався. Він їх просто не бачив, і скоро сусіди припинили їздити дорогою під дубами.

Деякий час Лі намагався розбуркати Адама, але Лі мав купу роботи. Він куховарив, прав, купав і годував близнюків. Через цю нелегку і безнастанну працю він полюбив цих двох хлопчиків. Він говорив з ними китайською, і саме китайськими були перші слова, які вони упізнавали і намагалися повторювати.

Семюель Гамільтон повертався двічі, щоб спробувати витягнути Адама з того заціпеніння. Тоді втрутилася Лайза.

— Нема чого тобі там робити,— заявила вона.— Коли ти звідти повертаєшся, тебе не впізнати. Семюелю, ти його не зміниш. У тебе на обличчі я бачу його відбиток.

— А ти подумала про тих двох малюків, Лайзо?

— Я думаю про твою власну родину,— відтяла вона.— Після тих твоїх відвідин ми всі як у жалобі ходимо.

— Гаразд, мамо,— сказав Семюель, але засмутився, бо він не міг не перейматися, коли страждали інші. Йому було не легко залишити Адама у скорботі й відчаї.

Адам заплатив йому за роботу, заплатив навіть за деталі вітряка, але він уже не хотів вітряків. Семюель продав обладнання і вислав гроші Адаму. Відповіді не було.

Семюель зрозумів, що сердиться на Адама Траска. Йому здавалося, що Адам втішається своїм горем. Але Семюель не мав вільного часу на ці роздуми. Джо вступив до коледжу — до того самого, який побудував на своїй фермі поблизу Пало-Альто Ліланд Стенфорд. Турбував батька і Том, який дедалі глибше занурювався у книжки. Він непогано робив свою справу, але Семюель відчував, що Том не дуже щасливий.