— Ні, я не зможу. Ну ж бо, Лайзо — мамо,— не треба. Тримай, ось носовичок.

— Це кухонний рушник,— сказала Лайза.

— Сідай, мамо. Ось так. Думаю, тебе просто вразила сама думка про відпочинок. Тримай! Знаю, що це кухонний рушник. Кажуть, Біллі Санді ганяє Сатану по всій сцені.

— Це блюзнірство,— вставила Лайза.

— Я б усе одно хотів це побачити, а ти? Що ти сказала? Підведи голову. Я тебе не почув. То що ти сказала?

— Я сказала — так,— відповіла Лайза.

Том робив креслення, коли до нього увійшов Семюель. Том подивився на батька затуманеними очима, намагаючись здогадатися, яке враження справив лист від Олів.

Семюель поглянув на креслення.

— Що це?

— Хочу зробити відмикачку для воріт, щоб людині не доводилося вилізати з коляски. Ось тяговий важіль, який підніматиме клямку.

— І як же можна буде відчиняти?

— Я подумував про міцну пружину.

Семюель уважно роздивився креслення.

— А як тоді зачиняти?

— Отут стрижень. Він опуститься на пружину, а натяг піде в другий бік.

— Ясно,— сказав Семюель.— Воно б, може, і спрацювало, якщо ворота правильно навішені. І піде лише вдвічі більше часу, щоб оце виготовити і тримати в робочому стані, ніж двадцять років вилізати з коляски і просто відчиняти ворота.

— Але ж,— заперечив Том,— коли кінь норовливий...

— Знаю,— сказав батько.— І головна причина тут — розважитися.

Том усміхнувся.

— Ти мене розкусив.