— Я думаю, що розум, у якому виникла ця історія, був справді божественний. У Китаї бували люди з таким божественним розумом.

— Я просто спитав,— пояснив Семюель.— Отже, ви зрештою не пресвітеріанин.

— Як я вже вам казав, я дедалі більше стаю китайцем. Гаразд, продовжмо. Я поїхав до Сан-Франциско, у штаб-квартиру нашої сімейної асоціації. Ви чули про них? Наші великі родини мають такі центри, де будь-який їхній член може або отримати допомогу, або її надати. Родина Лі дуже велика. Вона піклується про своїх.

— Чув про них,— підтвердив Семюель.

— Натякати на китайса-бандит з підпільна група Тонг битися за дівчина-рабиня29?

— Щось таке.

— Насправді воно не зовсім так,— сказав Лі.— Я поїхав туди, тому що в нашій родині є чимало високошановних джентльменів поважного віку, які знамениті своєю вченістю. Якщо бути точним, вони мислителі. Чоловік може витратити багато років, роздумуючи над єдиною фразою вченого, якого у вас називають Конфуцій. От я і подумав, що вони можуть бути експертами смислів і допоможуть мені розібратися. Вони — чудові старі люди. Вони викурюють по дві люльки опіуму по обіді, й це їх освіжає і загострює розум, а потім сидять цілу ніч, і мислення у них надзвичайне. Не думаю, щоб хтось ще міг так добре використовувати опіум.

Лі лизнув чорний напій.

— Я шанобливо виклав свою проблему одному з цих мудреців, прочитав йому історію і розказав, щó з неї зрозумів. Наступного вечора їх зібралося четверо, і вони викликали мене. Ми обговорювали цю історію до ранку.

Лі засміявся.

— Мабуть, це смішно,— зауважив він.— Знаю, що мало кому я б наважився таке розповісти. Можете уявити чотирьох старих джентльменів, наймолодшому з яких зараз за дев’яносто років, які почали вивчати іврит? Вони найняли вченого рабина. Вони узялися за навчання, як малі діти. Зошити, граматика, словник, прості речення. Бачили б ви слова на івриті, виведені пензликом китайськими чорнилами! Написання справа наліво їх бентежило не так, як це було б з вами, оскільки ми пишемо зверху вниз. О, то були перфекціоністи! Вони дісталися до самої суті.

— А ви? — спитав Семюель.

— Я не відставав від них, захоплюючись красою їхніх гордих, ясних голів. Я почав любити свій народ, уперше в житті мені захотілося бути китайцем. Раз на два тижні я їздив на зустрічі з ними, а тут у своїй кімнаті я мережив аркуші паперу письменами. Я скупив усі наявні словники івриту. Але старі джентльмени завжди випереджали мене. Дуже скоро вони обійшли і нашого рабина; той привів свого колегу. Містере Гамільтон, вам варто було би провести з нами всі ті ночі обговорень і сперечань. Питання, його розгляд і міркування, о, це захопливі міркування.