— Справді? — здивувався Адам.

— Думаю, я знаю, чому це так. У хаті немає жінок, які дуже носяться з малюками. А чоловіки, по-моєму, не надто цікавляться малечею, тому для цих хлопців бути маленькими ніколи не сприймалося як перевага. Це їм нічого не давало. Не знаю, добре це чи погано.

Семюель скоринкою хліба зібрав рештки соусу на своїй тарілці.

— Адаме, чи усвідомлюєте ви, кого маєте в особі Лі? Мислителя, який уміє куховарити, чи кухаря, який уміє мислити? Він багато чого мене навчив. Напевне, і ви, Адаме, чимало дізналися від нього.

— Боюся, я не дуже уважно слухав,— сказав Адам.— А може, він не розмовляв.

— Чому ви не схотіли, щоб хлопці вчили китайську, Адаме?

Адам ненадовго замислився.

— Здається, прийшов час для відвертості,— промовив він нарешті.— Думаю, то були просто ревнощі. Я називав це по-іншому, але, скоріш за все, не хотів, щоб вони були в змозі так легко віддалятися від мене у напрямку, куди мені зась.

— Це досить розумно і майже занадто по-людському,— сказав Семюель.— Але усвідомлювати це — то вже великий прорив. Не впевнений, що я колись заходив так далеко.

Лі приніс сірий емальований кавник, розлив каву і сів. Він грів руки об закруглений бік своєї чашки. А потім розсміявся.

— Ви завдали мені неабиякого клопоту, містере Гамільтон, а ще ви порушили спокій Китаю.

— Що ви маєте на увазі, Лі?

— Мені ввижається, що я уже розповідав це вам. Можливо, я лише ясно все уявляв і збирався розповісти. Утім, історія доволі потішна.

— Хочу її почути,— мовив Семюель і подивився на Адама.— А вам не хочеться послухати, Адаме? Чи ви знову занурюєтеся у свою ванну з хмар?

— Я подумував про це,— відповів Адам.— Дивно — мене охоплює якесь збудження.

— От і добре,— зауважив Семюель.— Гадаю, це один з найкращих станів, які відчуває людина. Послухаймо вашу історію, Лі.

Китаєць торкнувся своєї шиї і всміхнувся.

— Не знаю, чи звикну я колись, що коси вже немає. Здається, я торкався її частіше, ніж усвідомлював. Так от, історія. Я вже казав вам, містере Гамільтон, що дедалі більше стаю китайцем. Ви не стали ще більше ірландцем?

— Час до часу стаю,— відповів Семюель.

— Пам’ятаєте, як ви читали нам оті шістнадцять віршів з четвертого розділу Книги буття, пам’ятаєте нашу суперечку?