— Один мій самець важить п’ятнадцять фунтів. Я хочу його подарувати татові на день народження.

Вони почули, що двері спальні Адама відчинилися.

— Не розказуйте йому,— поспішно попросив Арон.— Це секрет.

Лі нарізав яловичину.

— Вічно ви мене бентежите, містере Гамільтон,— сказав він.— Сідайте, хлопці.

Увійшов Адам, відкочуючи рукава сорочки до низу, і сів на своє місце у голові столу.

— Доброго вечора, хлопці,— привітався він, і діти відповіли в унісон:

— Доброго вечора, тату.

А Арон додав:

— Тільки не розказуйте.

— Не розкажу,— запевнив Семюель.

— Що не розкажете? — поцікавився Адам, і Семюель відповів:

— Хіба не існує таємниць? У нас із вашим сином свої секрети.

— А я теж розкажу вам один секрет,— втрутився Кел.— Одразу по обіді.

— Залюбки послухаю,— погодився Семюель.— Сподіваюся, я ще його не знаю.

Лі звів очі від своєї нарізки і сердито зиркнув на Семюеля. Потім розклав м’ясо по тарілках.

Хлопці їли швидко, мовчки поглинаючи їжу.

— Тату,— нарешті спитав Арон,— можна нам вийти з-за столу?

Адам кивнув, і хлопчики швидко покинули їдальню. Семюель подивився їм услід.

— Вони видаються старшими за свої одинадцять років,— зауважив він.— Пам’ятаю, мої дітлахи в одинадцять тільки верещали, галасували і ганялися одне за одним. Ваші схожі на дорослих чоловіків.