В очах Кейт блиснула неприборкана ненависть. Вона закричала — то був довгий, пронизливий, звірячий вереск. Адам зупинився й озирнувся. Двері з грюкотом розчинилися. Місцевий викидайло зробив три кроки, зупинився, крутнувся всім тілом і з розмаху зацідив кулаком Адамові у вухо. Адам рухнув на підлогу.

Кейт верещала:

— Ногами! Бий його ногами!

Ральф підійшов ближче до чоловіка на підлозі та зміряв відстань. Він помітив, що Адам дивиться йому просто в очі. Він знервовано озирнувся на Кейт. Її голос прозвучав холодно.

— Я сказала — ногами. Розбий йому пику!

— Він не чинить опору,— сказав Ральф.— Він не хоче битися.

Кейт сіла. Вона важко дихала ротом. Руки її скрючилися на колінах.

— Адаме,— проговорила вона.— Я тебе ненавиджу. Я тебе вперше так ненавиджу. Я тебе ненавиджу! Адаме, ти чуєш? Я тебе ненавиджу!

Адам спробував сісти, упав і спробував ще раз. Сидячи на підлозі, він поглянув на Кейт.

— Мені байдуже,— сказав він.— Мені зовсім байдуже.

Він став навколішки, спираючись руками на підлогу.

— Чи знаєш ти,— промовив він,— що я кохав тебе більше за все на світі? Справді. Кохав так сильно, що це кохання могло мене вбити.

— Ти ще сюди приповзеш,— повторила Кейт.— Приповзеш на череві — і благатимеш, благатимеш!

— Ви ще хочете, щоб я його бив ногами, міс Кейт? — спитав Ральф.

Вона не відповіла.

Адам дуже повільно пішов до дверей, намагаючись утримати рівновагу. Рука його намацала дверний стояк.

Кейт гукнула йому в спину:

— Адаме!

Він неквапливо озирнувся. Усміхнувся їй, як може всміхатися людина якомусь спогаду. А потім вийшов і тихо зачинив по собі двері.

Кейт сиділа, втупившись у підлогу. Очі в неї були спустошені.