— Так. Але вирішав зайти до вас, порадитися про покупку автомобіля.

Віль ледь помітно змінився, промайнула якась тиха настороженість.

— Я б сказав, що ви будете останньою людиною у нас у долині, яка придбає автомобіль,— зауважив він, стежачи примруженими очима за реакцією Адама.

— Гадаю, я заслужив на таку думку,— засміявся Адам.— Схоже, відповідальність за те, що я змінився, несе ваш батько.

— Тобто?

— Не знаю, чи зумію я пояснити. Але поговорімо про автомобіль.

— Я вам надам усю інформацію, нічого не приховаю,— сказав Віль.— Річ у тім, що зараз я з ніг збиваюся, щоб роздобути автомобілі під усі наявні замовлення. Бачте, у мене довгий перелік людей, які чекають своєї черги.

— Он як? Що ж, занесіть у цей перелік і мене.

— Залюбки, містере Траск, і...— Віль зробив паузу.— Ви такий близький друг нашої родини, що... якщо хтось раптом скасує замовлення, я з радістю перенесу вас на вищу позицію в черзі.

— Дуже люб’язно з вашого боку,— сказав Адам.

— Як би ви хотіли це облаштувати?

— Що ви маєте на увазі?

— Я міг би зробити так, щоб ви сплачували певну суму раз на місяць.

— А це хіба не вийде дорожче?

— Звісно, тут відсотки і сплата за доставку. Дехто вважає, що так зручніше.

— Гадаю, я сплачу готівкою,— вирішив Адам.— Не має сенсу відкладати.

Віль коротко засміявся.

— Мало хто так вважає. Прийде час, коли я продаватиму за готівку, тільки втрачаючи на цьому гроші.

— Ніколи про це не думав,— зауважив Адам.— Однак, запишіть мене, будь ласка, в чергу.

Віль нахилився до нього.