— Ну, гаразд,— лагідно промовила Абра,— чому ж ви одразу не сказали? Мабуть, ви — китайські яйця, як ті, що вони кладуть у гніздо.

Вона зробила паузу, щоб її постріл влучив у ціль. І побачила, що протистояння, боротьба подолані. Абра узяла гору. Тепер командує вона.

— Ходімо гратися до старого будинку,— запропонував Арон.— Дах трохи протікає, але там гарно.

Вони побігли під дубами, з яких стікала вода, до старого будинку Санчеса і пірнули у відчинені двері, які тривожно рипіли на іржавих шарнірах.

Саманний дім переживав свій другий занепад. Велика зала була потинькована лише наполовину, як її залишили робітники десять років тому. Глибокі вікна з відновленими рамами так ніхто і не засклив. Нову підлогу вкривали патьоки й плями, у кутку валялися старі газети, потемнілі від часу пакунки з цвяхами, які поржавіли і склеїлися у колючі кулі.

Коли діти зупинилися на вході, з глибини дому вилетів кажан. Сіра примара метнулася від стінки до стінки і зникла у коридорі.

Хлопчики показали Абрі будинок — відчиняли комірчини, де стояли раковини, унітази і люстри, досі не розпаковані, в очікуванні, коли їх встановлять. Чувся запах плісняви і мокрого паперу. Троє дітей пересувалися навшпиньках, вони не розмовляли, боячись відлуння від стін у пустому домі.

Повернувшись до зали, близнюки подивилися своїй гості в обличчя.

— Тобі подобається? — Арон говорив тихо, щоб не було відлуння.

— Та-а-ак,— невпевнено протягла Абра.

— Іноді ми тут граємося,— хоробро заявив Кел.— Можеш приїздити сюди і гратися з нами, якщо хочеш.

— Я живу в Салінасі.

Тон Абри ясно давав зрозуміти, що вони спілкуються з вищою істотою, яка не має часу на селюцькі розваги.

Абра бачила, що зруйнувала їхній найцінніший скарб, і хоча вона розуміла всі слабкості чоловіків, все ж таки любила їх, а, крім того, вона була справжня леді.

— Іноді, коли ми проїжджатимемо тут, я зможу приходити з вами погратися — ненадовго,— шляхетно сказала вона, і хлопці відчули до неї вдячність.

— Я тобі подарую свого кролика,— раптом вихопився Кел.— Збирався подарувати його татові, але ти можеш його узяти.

— Якого кролика?

— Того, що ми сьогодні застрелили,— стрілою, просто в серце. Він навіть на смикнувся.

Арон подивився на брата з обуренням.

— Та це ж мій...