Кел не ставив під сумнів той факт, що людям більше подобається його брат, але він розробив засіб, як з цим примиритися. Він планував і вичікував, поки ота захоплена особа не відкриє якусь свою слабину, а тоді щось відбувалося, і жертва ніколи не знала, як і чому. З помсти Кел видобував енергію влади, а з влади — радість. То була найпотужніша, найчистіша емоція, яку він знав. Він зовсім не відчував ненависті до Арона, він його любив, тому що саме Арон бував причиною сплеску Келових тріумфів. Він забув — якщо взагалі про це знав,— що карав, бо хотів, аби його любили так само, як Арона. Все це зайшло так далеко, що тепер йому подобалося мати те, що отримував саме він, а не Арон.

Абра розбудила це в Келі, коли торкнулася Арона і заговорила з ним ніжним голосом. Кел відреагував автоматично. Він почав шукати слабкість в Абрі й завдяки своїй проникливості майже одразу знайшов її в Абриних словах. Деякі діти хочуть бути малюками, а деякі — дорослими. Мало хто задовольняється своїм реальним віком. Абра хотіла бути дорослою. Вона вживала дорослі слова і наслідувала, наскільки це було в її силах, ставлення і почуття дорослих. Вона давно вийшла з безпорадного дитинства, але ще не могла стати однією з дорослих, якими так захоплювалася. Кел це відчув і отримав інструмент для руйнування її мурашника.

Він знав, скільки часу брат шукатиме коробку. Він легко уявляв, щó станеться. Арон спробує змити кров з кролика, а це не швидко. Потім ще треба буде знайти мотузку і акуратно зав’язати на бантики, а це теж час. Між тим, Кел розумів, що вже починає вигравати. Він відчував, що впевненість Абри похитнулася, і знав, що може ятрити її далі.

Врешті-решт Абра відвернулася від нього і сказала:

— Що це за манера очі вибалушувати?

Кел подивився їй під ноги і повільно звів погляд, озираючи її так холодно, немов вона — стілець. Це, як він знав, нервувало навіть дорослих.

Абра не могла того перенести.

— На мені щось росте? — сказала вона.

— Ти до школи ходиш? — спитав Кел.

— Звісно, ходжу.

— У який клас?

— У п’ятий.

— Скільки тобі років?

— Одинадцятий пішов.

Кел засміявся.

— Що тут дивного? — розсердилася вона. Він не відповів.— Ну ж бо, кажи! Що тут дивного? — (Знову ніякої відповіді).— Ти себе вважаєш сильно розумним.

Та коли він і далі сміявся з неї, сказала занепокоєно:

— Чого це твій брат так забарився? Дивися, дощ уже скінчився.

— Гадаю, він дещо шукає,— сказав Кел.

— Що — кролика?