Лі передбачав, що буде саме так. Він поспішив підвести запряжку на гумових шинах до входу.

4

Коли Абра, Кел і Арон вийшли з вітальні, вони стали пліч-о-пліч на невеличкій критій веранді й дивилися, як хлюпає і стікає дощ з крислатих дубів. Злива відкотилася далекими перекатами грому, але дощ не мав наміру припинятися.

— Ота дама сказала, що дощу вже немає,— мовив Арон.

— Вона не подивилася,— мудро зауважила Абра.— Коли вона говорить, то ніколи не дивиться.

— Скільки тобі років? — запитав Кел.

— Десять, пішов одинадцятий.

— Ага! А нам одинадцять, пішов дванадцятий.

Абра відсунула назад свій літній капелюшок. Він обрамовував її гарненьке личко, як німб. Темне волосся було заплетене в дві коси. Невеликий лоб був круглий і опуклий, а брови дуже прямі. Колись її ніс стане чарівно-кирпатеньким, але зараз він нагадував ґудзик. Проте дві її риси ніколи не зміняться: тверде підборіддя і рот ніжний, як квітка, дуже повний і рожевий. Її карі очі були спостережливі, розумні й цілковито безстрашні. Вона прямо дивилася хлопцям в обличчя, зазирала їм просто в очі, то одному, то другому, і не лишилося й тіні тієї несміливості, яку вона удавала в хаті.

— Я не вірю, що ви близнюки,— заявила вона.— Ви зовсім різні.

— Ми близнюки,— сказав Кел.

— Ми близнюки,— сказав Арон.

— Деякі близнюки не схожі між собою,— наполягав Кел.

— І таких дуже багато,— додав Арон.— Лі пояснив нам, як це відбувається. Якщо жінка має одне яйце, близнюки схожі. Якщо два — то вони не схожі.

— Ми двояйцеві,— сказав Кел.

Абра всміхнулася, її розвеселили вигадки цих селюків.

— Яйця! — пирхнула вона.— Еге ж! Яйця! — вона промовила це не голосно і не різко, але теорія Лі похитнулася, а там і зовсім розбилася вщент.— І хто ж з вас смажений? А хто варений?

Хлопці збентежено перезирнулися. То була їхня перша зустріч з невмолимою жіночою логікою, яка приголомшує, навіть — чи особливо — коли вона хибна. Це було нове для них відчуття, захопливе і жахливе.

— Лі — китаєць,— пояснив Кел.