Він крадькома поглянув на леді. Вона широко всміхалася. Здавалося, кімната придушена мовчанням. І тут Арон почув глузливий смішок Кела.

Арон ухопив руку дівчинки і тричі смикнув її вгору-вниз. Рука була ніжна, як жменька пелюсток. Він відчув, як його обпекла насолода. Відпустивши руку, він сховав долоню в кишеню комбінезона. Поспішно відступаючи назад, побачив, як Кел зробив крок, урочисто потиснув усім руки і сказав «Добридень». Арон забув привітатися, тож він сказав це зараз, після брата, і прозвучало воно кумедно. Адам і його гості розсміялися.

— Містер і місіс Бейкони мало не потрапили під зливу,— пояснив Адам.

— Нам пощастило, що ми збилися з дороги саме тут,— сказав містер Бейкон.— Я шукав ранчо Лонга.

— Воно трохи далі. Вам слід було повернути ліворуч на наступному повороті за путівцем і їхати на південь.

І Адам пояснив своїм дітям:

— Містер Бейкон — окружний інспектор.

— Не знаю чому, але я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи,— промовив містер Бейкон, а потім також звернувся до хлопців.— Мою доньку звуть Абра, хлоп’ята. Хіба не кумедне ім’я? — він говорив тоном, яким дорослі розмовляють з дітьми. Потім він повернувся до Адама й мелодійно продекламував: — «Абра була готова, перш ніж її я покликав. І хоча я іншого кликав, Абра була вже тут». Метью Прайор31. Не скажу, що я не хотів сина,— але Абра така для мене втіха. Подивися на нас, доню.

Абра не ворухнулася. Вона знову стиснула руки на колінах. Батько її повторив з насолодою:

— «І хоча я іншого кликав, Абра була вже тут».

Арон побачив, що його брат дивиться на літній капелюшок без тіні остраху. Й Арон промовив хрипким голосом:

— Мені зовсім не здається, що Абра — кумедне ім’я.

— Мій чоловік мав на увазі дещо інше,— пояснила місіс Бейкон.— Він мав на увазі — незвичне, цікаве.— І додала виключно для Адама: — Він вичитує з книжок дивовижні думки. Любий, чи не час нам уже їхати?

— Ні, ні, мем, ще не час,— гостинно заперечив Адам.— Лі готує нам чай. Він вас зігріє.

— Як люб’язно з вашого боку! — вигукнула місіс Бейкон.— Діти, дощ уже припинився. Підіть пограйтеся.

Голос її звучав так владно, що вони вервечкою потяглися з вітальні: Арон перший, за ним Кел, а там уже Абра.

3

Містер Бейкон, залишившись у вітальні, поклав ногу на ногу.

— У вас чудовий краєвид,— промовив він.— Маєте велике угіддя?