— Не можу, я ж обіцяв тобі.

— Ти обіцяв лише не казати про те, що чула я.

— Але ж, якби я спитав, він схотів би знати, де я почув.

— Гаразд,— вигукнула вона.— Ти — балувана дитина. Я звільняю тебе від твоєї обіцянки. Іди і питай.

— Не знаю, чи я справді хочу.

— Іноді я ладна тебе вбити. Але Ароне — я так тебе кохаю. Я так тебе кохаю.

З високих дзиґликів біля стійки з газованкою почулися смішки. Абра й Арон говорили на підвищених тонах, і їх почули однолітки. Арон почервонів, на очі навернулися сердиті сльози. Він вибіг з кондитерської і помчав вулицею.

Абра неквапно взяла свою торбинку, розправила і пригладила складки на спідниці. Вона повільно підійшла до містера Белла і розплатилася за селерові тоніки. Йдучи до виходу, вона зупинилася біля гурту реготунів.

— Дайте йому спокій,— холодно промовила вона. І пішла далі, а їй услід фальцетом пропищав голос: «О Ароне, я так тебе кохаю!»

На вулиці вона кинулася наздоганяти Арона, але не змогла його знайти. Вона зателефонувала їм додому. Лі сказав, що Арон ще не повернувся. Але Арон уже був у себе в спальні, охоплений обуренням,— Лі бачив, як він туди прокрався і причинив по собі двері.

Абра блукала вулицями Салінаса, сподіваючись зустріти Арона. Вона сердилася на нього, але їй було незвично самотньо, ніколи раніше Арон від неї не втікав. Абра втратила свій дар лишатися на самоті.

Келові довелося навчитися самотності. Спочатку він пробував приєднуватися до Абри й Арона, але був їм не потрібен. Він ревнував, намагався привернути дівчину до себе, але з цього нічого не вийшло.

Вчитися йому було легко, але нецікаво. Арону доводилося витрачати більше зусиль, щоб вивчити матеріал, тому в Арона було сильніше відчуття досягнення від навчання, і в нього розвинулася повага до навчання, несумірна з його якістю. Кел плив за течією. Його мало цікавили спорт чи інші шкільні заходи. Він виріс високим і сухорлявим, і була в ньому завжди якась похмурість.

Розділ 38

1

Скільки Кел себе пам’ятав, стільки він прагнув тепла і любові, як і всяка людина. Якби він був єдиною дитиною, або якби Арон був інший, можливо, Кел налагоджував би стосунки нормально і легко. Але від самого початку люди захоплювалися красою і невимушеністю Арона. Кел, природно, боровся за увагу і приязнь в єдиний спосіб, який знав,— намагався копіювати Арона. Але те, що причаровувало в золотавій простодушності Арона, видавалося підозрілим і неприємним у смаглявому, вузькоокому Келі. А оскільки він не був сам собою, його вистава була непереконлива. Там, де Арона радо сприймали, Кела відштовхували, хоча він робив і говорив достеменно те саме.