— Так,— підтвердила вона.— Я дуже впевнена в собі. Ти мене поцілуєш?

— Просто отут? Просто на вулиці?

— А чому б ні?

— Усі побачать.

— Я й хочу, щоб усі побачили,— сказала Абра.

— Ні,— заперечив Арон.— Не люблю виставлятися напоказ.

Абра стала перед ним і зупинила його.

— Слухай-но, добродію. Негайно цілуй мене.

— Навіщо?

— Щоб усі знали,— промовила вона чітко,— що я — місіс Салатний Качан.

Арон ніяково цьомнув її в щоку і потягнув за руку, щоб вона стала знову поруч.

— Може, я сам мушу порвати з тобою,— сказав він.

— Що це ти вигадав?

— Бачиш, я тепер тобі не пара. Тепер я просто ще один злидар. Гадаєш, я не помічаю, як перемінився до мене твій батько?

— Ти просто здурів.

Абра трохи насупилася, оскільки вона також бачила зміни у ставленні свого батька.

Вони зайшли до кондитерської містера Белла і сіли за столик. Того року всі божеволіли за тоніком з селери. За рік до того у моді була шипучка з коренеплодів на мускатному маслі з морозивом.

Абра легенько помішувала бульбашки соломинкою і думала, як змінився її батько після невдачі з салатом. Він сказав їй: «Може, розумніше буде зустрічатися з кимсь іншим для різноманіття?» — «Але ж я заручена з Ароном».— «Заручена! — пирхнув він.— Відколи це діти заручаються? На ньому світ не зійшовся клином».

І ще їй пригадалося, як останнім часом батьки заговорювали про відповідність сімей, а якось натякнули, що деякі люди не можуть назавжди приховати скандал. Це почалося лише тоді, коли Адам, як гадалося, втратив усі свої гроші.

Абра перехилилася через столик.