Так само, як декілька щиглів по носу примушують цуцика знати своє місце, декілька відштовхувань викликають у хлопчика невпевненість і сором’язливість. Але якщо цуцик починає підлещуватися, падати на спинку, запобігати, хлопчик приховує свою ніяковість за байдужістю, бравадою чи скритністю. А коли вже хлопчик дістав відштовхувань, він вбачатиме їх навіть там, де їх немає, або ще гірше — провокуватиме на відштовхування людей просто тим, що очікує їх.

Цей процес у Кела був такий довгий і повільний, що він не відчував у ньому нічого дивного. Він звів навколо себе стіну самодостатності, достатньо міцну, щоб боронити його від світу. Якщо ця стіна і мала слабкі місця, то були вони поблизу Арона і Лі, а надто поблизу Адама. Ймовірно, у самій відстороненості батька Кел відчував безпеку. Краще хай тебе зовсім не помічають, ніж ставляться ворожо.

Ще зовсім малим Кел відкрив один секрет. Якщо він підкрадався дуже тихенько туди, де сидів батько, і легенько притулявся до його коліна, рука Адама машинально починала гладити Кела по плечу. Напевне, Адам навіть не усвідомлював, що робить, але його ласка викликала у хлопчика такий бурхливий сплеск емоцій, що він приберігав цю незрівняну радість на ті миті, коли найбільше потребував її. В цій залежності була своя магія. Вона стала церемоніальним символом затятого обожнювання.

Ситуація не змінюється від зміни місця. У Салінасі Кел мав не більше друзів, ніж у Кінг-Сіті. Спільників він мав, як мав авторитет і певне поклоніння, але друзів не мав. Він жив сам по собі та блукав сам по собі.

2

Якщо Лі й знав, що Кел виходить з дому ночами і повертається дуже пізно, він не подавав виду, бо все одно не міг би цьому зарадити. Нічні констеблі іноді бачили, як він блукає на самоті. Старший констебль Гайзерман вирішив неодмінно поговорити зі шкільним наглядачем, і той завірив його, що Кел не лише ніколи не прогулює уроків, а й узагалі один з перших учнів. Старший констебль, звичайно, знав Адама, але оскільки Кел не бив вікон і не хуліганив, він наказав своїм підлеглим не чіпати хлопця, а тільки приглядати, щоб він не вскочив у якусь халепу.

Старий Том Вотсон якось уночі причепився до Кела з розпитуваннями, чого він вештається містом у темряві.

— Я ж нікому не заважаю,— боронився Кел.

— Це я знаю. Але тобі слід бути вдома у ліжку.

— Мені не спиться,— відповів Кел, але це було старому Томові невтямки, бо скільки він себе пам’ятав, стільки йому хотілося спати. Хлопець зазирав у Китайський квартал подивитися на гру в фан-тан, але сам не грав ніколи. Тут була якась таємниця, проте цілком прості речі видавалися таємничими Томові Вотсону, і він в них не надто заглиблювався.