— Для зимового супу з дині,— пояснив Лі.

— А у нас вистачить грошей, щоб послати Арона до коледжу?

— Якщо будемо обачливі, а він не розвине в собі смаку до багатства.

— Не розвине,— запевнив Адам.

— Я так само думав про себе, однак розвинув.

І Лі з насолодою подивився на рукав свого піджака.

2

Будинок парафіяльного священика єпископальної церкви Святого Павла був просторий і недоладний. Його спорудили для багатодітних пасторів. Містер Рольф, нежонатий і невибагливий, замкнув більшість приміщень, та коли Арону треба було займатися, він надавав хлопцю велику кімнату і сам допомагав з навчанням.

Містер Рольф приязно ставився до Арона. Йому подобалася його янгольська врода, гладенькі щоки, вузькі стегна, довгі стрункі ноги. Йому подобалося сидіти у себе в кімнаті, спостерігаючи, як Арон, напружено вчиться. Він розумів, чому Арон не може займатися у себе вдома, в атмосфері, що не сприяла чіткій і ясній думці. Містер Рольф відчував, що Арон — його витвір, його духовний син, його внесок до церкви. Він бачив його крізь свої муки безшлюбності й відчував, що веде його у тиху гавань.

Розмови їхні були довгі, стримані й особисті.

— Я знаю, що мене критикують,— говорив містер Рольф.— Так сталося, що я сильніше вірю у вище покликання церкви, ніж деякі люди. Ніхто не має права казати мені, що сповідь не настільки важливе таїнство, як причастя. І запам’ятай мої слова: я все це поверну, але поступово, обережно.

— Коли я матиму свою церкву, я також це робитиму.

— Тут потрібен великий такт,— говорив містер Рольф.

— Я б хотів, щоб у нашій церкві були... Добре, я все ж таки скажу. Я хотів би, щоб у нас були свої августинці51 або францисканці52. Щоб було де усамітнитися. Іноді я здаюся собі нечистим. Мені хочеться відійти від бруду й очиститися.

— Я розумію, щó ти відчуваєш,— серйозно сказав містер Рольф.— Але я туди не можу тебе супроводжувати. Я не можу думати, що наш Господь Ісус волів би, щоб його духовенство покинуло своє служіння світові. Подумай, як він наполягав, щоб ми проповідували Євангеліє, допомагали немічним і бідним, навіть самі опускалися до бруду, щоб витягти грішників з багна. Ми мусимо точно наслідувати Його приклад.

Очі у нього розгорілися, в голосі залунали гортанні ноти, якими він користувався у проповідях.

— Напевне, мені не варто казати тобі це. Але, сподіваюся, ти не знайдеш у моїх словах гордині. Тут є свої перемоги. Останні п’ять тижнів на вечірню службу приходить одна жінка. Не думаю, що ти її бачиш зі свого місця в хорі. Вона завжди сідає в останньому ряду з лівого боку. Власне, тобі її видно. Під кутом. Вона носить вуаль і завжди йде ще до того, як я повертаюся з відпусту.