— І хто вона така? — спитав Арон.

— Що ж, ти маєш знати такі речі. Я провів дуже тактовні розпитування, і ти нізащо не здогадаєшся. Вона... вона... хазяйка закладу з поганою репутацією.

— У нас у Салінасі?

— У нас у Салінасі,— містер Рольф нахилився до Арона.— Я бачу твою відразу. Ти мусиш її подолати. Не забувай Господа і Марію Магдалину. Без гордині я заявляю, що був би радий витягти її з бруду.

— Чого їй тут треба? — спитав Арон.

— Можливо, того, що ми їй мусимо запропонувати,— спасіння. Це потребує великого такту. Я бачу, як воно станеться. І запам’ятай мої слова — такі люди несміливі. Прийде день, коли у мої двері постукають, і вона благатиме її впустити. Й от, Ароне, я молюся, щоб мені не забракло мудрості й терпіння. Повір: коли це станеться, коли заблудла душа шукатиме світла, приходить найвищий і найпрекрасніший досвід, який випадає на долю священика. Це мета нашого існування, Ароне. Це мета нашого існування.

У містера Рольфа перехопило подих.

— Я молю Бога, щоб не схибити,— промовив він.

3

Адам Траск уявляв війну такою, якою він туманно пригадував кампанію проти індіанців. Ніхто нічого не знав про величезну світову війну. Лі читав історію Європи, намагаючись з уламків минулого скласти картину майбутнього.

Лайза Гамільтон померла з вимученою усмішкою на вустах, її вилиці неприємно випнулися, коли з них зійшов рум’янець.

Адам нетерпляче чекав, коли Арон прийде з новинами про іспити. Масивний золотий годинник лежав серед носовичків у верхній шухляді його комоду, і він його заводив і перевіряв точність ходу за власним годинником.

Лі отримав свої настанови. У вечір того дня, коли все буде оголошено, він має приготувати індичку і спекти торт.

— Ми влаштуємо свято,— сказав Адам.— Як щодо шампанського?

— Чудово,— відповів Лі.— А ти читав фон Клаузевіца53?

— Хто це такий?

— Не надто обнадійливе читання,— сказав Лі.— Одну пляшку шампанського?

— Так, однієї досить. Суто для тостів, розумієш. Для святкового настрою.

Адаму і на думку не спадало, що Арон може провалитися.