Тоді вже стало невесело. Ліберті Бельз — Красуні свободи — могли маршувати на параді у білих кепі й одностроях з цупкого шовку. Наш дядько міг переписати свою промову до Дня незалежності й використовувати її для продажу облігацій. Ми, старшокласники, могли вдягати вбрання захисного кольору і військові кашкети, вивчати устав з учителем фізики, але Господи Ісусе Христе! Загинув Марті Гоппс, син Бергесів, що жили навпроти, красень, у якого була закохана наша молодша сестричка відтоді, як їй виповнилося три роки, підірвався на міні!

Й оці незібрані, розхлябані, вайлуваті хлопці з валізами в руках незграбно маршували Головною вулицею до вокзалу Південної Тихоокеанської залізниці. Вони рухалися несміливо, а духовий оркестр Салінаса йшов попереду і грав державний гімн, а рідні, які йшли поруч з ними, плакали, і музика звучала, як похоронний марш. Новобранці не дивилися на своїх матерів. Вони не наважувалися. Ми ж ніколи не думали, що війна зачепить нас.

З’явилися в Салінасі люди, які почали потихеньку базікати в більярдних і барах. Вони мали секретну інформацію від солдатів: нам не говорять правди. Наших хлопців посилають у бій без зброї. Пароплави з військовими топлять, а уряд це від нас приховує. Німецька армія настільки сильніша за нашу, що ми не маємо жодного шансу. Отой кайзер — розумаха. Він уже готується захопити Америку. Але чи скаже нам про це Вільсон? Не скаже. Й оці гнилі пліткарі були зазвичай ті самі, хто кричав, що один американець вартий двадцяти німецьких вояків разом узятих, ті самісінькі.

Невеличкі групи британців у своїх чужоземних одностроях (але дуже елегантних) їздили країною, скуповуючи все, що не було прибито намертво, і сплачуючи чималі гроші. Багато хто з британців-закупівельників був покалічений, але все одно носив однострої. Серед усього іншого вони скуповували й боби, оскільки боби легко було транспортувати, вони не псувалися, і людина могла зовсім непогано ними харчуватися. Боби йшли за дванадцять з половиною центів фунт, і знайти їх було нелегко. Фермери шкодували, що не уклали угоду на свої боби всього на два жалюгідних цента за фунт вище середньої ціни півроку тому.

Держава і Салінас-Веллі заспівали інших пісень. Спершу ми співали, як ми дамо жару на Гелголанді, повісимо кайзера, пройдемо там парадом і наведемо лад серед того гармидеру, який заподіяли кляті іноземці. Потім ми раптом заспівали «Сестра милосердя не знає покою — у битві смертельній кров ллється рікою», і ще заспівали «Алло, алло, з’єднайте мене з раєм! Там тато мій, загинув він, я знаю», і ще «Сонце сіло, враз стемніло. Спи, моя дитино мила! А дитина шле молитву: „Боже! Тато йде на битву — збережи його, татуся мого“!» — гадаю, ми нагадували міцного, проте недосвідченого хлопчика, якому розквасили ніс у першому сум’ятті, йому боляче, і ми хочемо, щоб усе вже скінчилося.