— Сідай! Я хочу з тобою поговорити. Чому ти не сказав батькові, що склав іспити?

— Він би не зрозумів.

— Тільки твоя дупа все розуміє.

— Мені не подобається така мова.

— А чому, по-твоєму, я до неї вдався? Я ніколи не лаюся просто знічев’я. Ароне, твій батько жив і дихав цим.

— Звідки він дізнався?

— Ти мусив би сам йому розповісти.

— Це не твоя справа.

— Я хочу, щоб ти зараз увійшов у дім і розбудив батька, якщо він спить, хоча навряд чи він спить. Я хочу, щоб ти йому розповів.

— І не подумаю.

— Ароне,— спокійно сказав Лі,— ти коли-небудь бився з маленьким чоловіком, вдвічі меншим за тебе?

— Що ти маєш на увазі?

— Це найнеприємніша річ на світі. Чоловічок не зупиниться, і тобі доведеться його сильно вдарити, а це ще гірше. От тоді ти й справді вскочиш у халепу.

— Про що ти говориш?

— Якщо не зробиш, як я тобі звелів, Ароне, я битимуся з тобою. Хіба це не кумедно?

Арон спробував пройти. Лі став у нього на дорозі, його маленькі кулачки недолуго стиснулися, а поза була настільки комічна, що він сам розсміявся.

Арон спантеличено позадкував від нього. І коли він зрештою сів на сходинку, Лі глибоко зітхнув.

— Слава Богу, що це скінчилося,— сказав він.— Слухай, Ароне, не поділишся зі мною, що тебе гризе? Раніше ти мені все розповідав.

Раптом Арона прорвало.

— Я хочу вирватися звідси. Це мерзенне місто.