Розділ 43

1

Одного дня наприкінці літа Лі прийшов додому зі своїм величезним базарним кошиком. Лі, переїхавши до Салінаса, став одягатися як консервативний американець. З дому він завжди виходив у чорному костюмі. Сорочки носив тільки білі, з високими твердими комірцями, і надавав перевагу вузьким чорним краваткам-стрічечкам, які свого часу були емблемою американських сенаторів. Капелюхи в нього були чорні, з круглою тулією і прямими крисами, незім’яті, немов він залишав місце для скрученої косиці. Вигляд у нього був бездоганний.

Якось Адам щось зауважив стосовно стриманої величі вбрання Лі, й той широко йому всміхнувся.

— Я повинен так робити,— пояснив він.— Тільки дуже багаті люди можуть собі дозволити одягатися так погано, як ти. Бідний чоловік змушений вдягатися добре.

— Бідний! — вибухнув Адам.— Та невдовзі ти даватимеш у борг нам.

— Не виключено,— погодився Лі.

Того дня він поставив важкий кошик на підлогу.

— Спробую приготувати зимовий суп з дині. Це китайська страва. Маю родича в Китайському кварталі, він мене навчив. Цей родич задіяний у гральному бізнесі й феєрверках.

— А я гадав, що родичів у тебе немає,— здивувався Адам.

— Усі китайці — родичі, а китайці на прізвище Лі — найближчі. Мого родича звати Суї Донг. Нещодавно він переховувався з огляду на здоров’я і навчився куховарити. Треба поставити диню в горщик, акуратно зрізати верхівку, покласти цілу курку, гриби, водяні каштани, цибулю-порей і трішки імбиру. Потім все це прикрити верхівкою дині й тушкувати на дуже маленькому вогні дві доби. Має бути смачно.

Адам напівлежав у своєму кріслі, зчепивши руки за головою, й усміхався до стелі.

— Смачно, Лі, смачно,— сказав він.

— Та ти навіть не слухав.

Адам сів рівно.

— Отак собі думаєш, ніби знаєш своїх рідних дітей, і раптом виявляється, що не знаєш їх зовсім.

— Що, якась подробиця їхнього життя оминула твою увагу? — всміхнувся Лі.

Адам коротко засміявся.

— Я дізнався випадково,— сказав він.— Знав, що Арон рідко бував удома цього літа, але гадав, що він просто десь там грається.