Його відмовилися зарахувати до ополчення. Не хотіли, щоб шпигун проник у секретні плани оборони Салінаса. А хто б погодився носити костюм, пошитий ворогом? Містер Фенхель цілі дні сидів на своєму столі, але роботи в нього не було, і він без кінця метав, і поров, і зшивав, і знову поров ту саму тканину.

Не було такої жорстокості, якої б ми не випробували на містері Фенхелі. Він був наш німець. Він щодня проминав наш будинок і раніше розмовляв з кожним чоловіком, кожною жінкою, кожною дитиною і кожним собакою, і всі йому відповідали. Тепер з ним не говорив ніхто, і я й досі подумки бачу його самотню приземкувату фігуру й обличчя, сповнене ображеної гордості.

Ми з сестрою також долучилися до цькування містера Фенхеля, і від цього ганебного спогаду я й нині вкриваюся потом, і в горлі у мене перехоплює. Одного вечора ми стояли у своєму дворі біля газону і побачили, як він підходить, перебираючи товстенькими ніжками. Його чорний фетровий капелюх був вичищений і рівно сидів на голові. Не пам’ятаю, щоб ми обговорювали цей план, та, вочевидь, усе ж таки обговорювали, бо виконали його дуже вправно.

Коли містер Фенхель наблизився, ми з сестрою повільно перейшли рука в руку на той бік вулиці. Він побачив, як ми йдемо йому назустріч. Коли він з нами порівнявся, ми зупинилися біля стічної канавки.

Він радісно усміхнувся і промовив: «Топрий фечір, Чоне. Топрий фечір, Мері».

Ми напружено виструнчилися, пліч-о-пліч, і гаркнули в унісон: «Hoch der Kaiser!» (Хай живе Кайзер!)

Я і зараз бачу його обличчя, його злякані, невинні блакитні очі. Він силився щось сказати і раптом розридався. Він навіть не намагався приховувати сліз. Просто стояв і ридав. І знаєте що? Ми з Мері повернулися і заціпеніло перейшли вулицю до свого двору. Ми почувалися жахливо. Як і зараз, варто мені про це згадати.

Ми були надто малі, щоб сильно допекти містеру Фенхелю. Це узяли на себе сильні чоловіки — їх було десь тридцять. Однієї суботи вони зібралися у барі та промаршували колоною по чотири Центральною авеню, викрикуючи хором «Гоп! Гоп!». Вони повалили білий штахетний паркан містера Фенхеля і підпалили фасад його будиночка. Від нас не вислизне жоден сучий син, прихильник кайзера! Після цього Салінас міг високо тримати голову, не поступаючись Сан-Хосе.

Після цього, ясна річ, заворушився Вотсонвіль. Там обмазали дьогтем і обваляли в пір’ї одного поляка, прийнявши його за німця. Він говорив з акцентом.

Ми в Салінасі робили все, що неминуче робиться під час війни, і нас обсідали неминучі думки. Ми радісно верещали від гарних новин і панікували від поганих. Кожен знав якийсь секрет, який треба було нишком поширити, щоб він залишався секретом. Наш спосіб життя відповідно змінився. Зарплатня й ціни зростали. Розмови про дефіцит спонукали скуповувати і запасати харчі. Виховані, спокійні леді билися через банку маринованих помідорів.