— Він був крадій,— повторив Адам.— Колись я так не думав, а зараз упевнений. Він украв гроші у Великій армії Республіки.

— Я не вірю,— сказав Лі.

В очах Адама виступили сльози. Він став страшенно тонкосльозим.

— Сиди тут,— наказав Лі,— а я зараз принесу тобі сніданок. Знаєш, хто до нас сьогодні прийде? Абра.

— Абра? — спитав Адам.— А, ну звісно, Абра. Вона хороша дівчинка.

— Я її люблю,— просто сказав Лі. Він усадовив Адама за ломберний столик у спальні.— Хочеш поскладати пазл, поки я готуватиму сніданок?

— Ні, дякую. Не такого ранку. Хочу порозмислити над тим сном, поки його пам’ятаю.

Коли Лі приніс тацю зі сніданком, Адам спав у своєму кріслі. Лі збудив його, почитав йому місцеву газету, поки той їв, і допоміг дійти до туалету.

У кухні солодко пахло полуничними тістечками, деякі ягоди випали на деко і підгоріли, і гострий гірко-солодкий аромат викликав приємну оскому. Лі відчував спокійне, радісне піднесення. То була радість перемін. Життя Адама потроху рухається до свого кінця, подумав він. І моє життя, напевно, рухається до свого кінця, але я того не відчуваю. Я почуваюся безсмертним. Давно, коли я був дуже молодий, то почувався смертним,— а тепер ні. Смерть відступила. Цікаво, чи таке відчуття — нормальне?

А ще він замислився над тим, щó мав на увазі Адам, сказавши, що його батько — крадій. Мабуть, щось таке йому наснилося. Уявімо, що це правда,— Адам, з його непохитною чесністю, якій немає рівних, прожив усе своє життя на вкрадені гроші. Лі розсміявся про себе: а тепер оцей другий заповіт, і Арон, який так неймовірно носився з власною чистотою і непогрішимістю, житиме все своє життя на прибутки від борделю. Чи це якась іронія, чи все урівноважується — якщо хтось заходить дуже далеко в одному напрямку, терези автоматично відхиляються в другий бік, і рівновага відновлюється.

Лі згадав Сема Гамільтона. Сем стукався у дуже багато дверей. Він мав безліч проектів і планів, але жоден не приніс йому грошей. Але, звичайно, сам він мав дуже багато і був дуже багатий. Більше йому не можна було дати. Багатство, схоже, приходить до вбогих духом, яким бракує інтересу і радості64. Іншими словами, багатії — жалюгідна зграя недолюдків. Але чи насправді воно так? Подеколи вони такими здаються.

Лі подумав про Кела, який спалив гроші, щоб покарати себе. Але покарання не так сильно ушкодило його, як сам злочин. Лі промовив про себе: «Якщо десь усе ж таки існує місце, у якому ми колись зустрінемося з Семом Гамільтоном, у мене знайдеться для нього не одна цікава історія». І додав: «Як і в нього для мене!»