Лі поспішно вийшов з кухні. Він сидів у себе в кімнаті й міцно стискав руки, поки не відновилося дихання. Потім підвівся і взяв з комода невеличку різьблену скриньку з чорного дерева. На кришці був зображений дракон, що здіймався у небо. Лі приніс скриньку на кухню і поставив на стіл між долонь Абри.

— Це тобі,— сказав він без усякого виразу.

Вона відчинила скриньку і подивилася на маленький темно-зелений ґудзик з нефриту: на його поверхні була зображена права рука людини, прегарна рука, з вигнутими, розпруженими пальцями. Абра узяла ґудзик, подивилася на нього, лизнула кінчиком язика, легенько провела ним по своїх повних губах і притиснула прохолодний камінь собі до щоки.

— Це єдина прикраса моєї матері,— сказав Лі.

Абра підвелася, обійняла його і поцілувала в щоку, і це у його житті сталося вперше.

— Мій орієнтальний спокій, здається, полишив мене,— засміявся Лі.— Дай-но я запарю чаю, люба. Так мені буде легше себе опанувати.

І вже стоячи біля плити, він сказав:

— Я ніколи і житті не вживав цього слова, нікого на світі так не називав.

— Я прокинулася сьогодні вранці з радістю,— сказала Абра.

— І я теж. Я знав, чому я щасливий. Бо прийдеш ти.

— Я також була цьому рада, але...

— Ти змінилася,— зауважив Лі.— Ти вже не моя маленька дівчинка. Можеш мені розказати?

— Я спалила всі Аронові листи.

— Він робив з тобою щось погане?

— Ні. Мабуть, що ні. Останнім часом я не почувалася хорошою. Я йому завжди хотіла пояснити, що я не хороша.

— А тепер, коли тобі не треба бути досконалою, ти можеш бути хорошою. Так?

— Гадаю, так. Напевне, так воно і є.

— Ти знаєш про матір наших хлопців?

— Знаю. А от ви знаєте, що я ще жодного тістечка не скуштувала? У мене в роті пересохло.

— Випий чаю, Абро. Тобі подобається Кел?