— Гадаю, що так.

— А що каже лікар?

— Те саме, що від початку,— перевтома. Потрібен відпочинок.

— Він не видається втомленим,— зауважила Абра.

Мати витягла з кошика три картоплини і поклала їх у раковину.

— Твій батько — дуже мужня людина, люба. Мені слід було здогадатися раніше. Він так багато працює на військові потреби, на додаток до основної роботи. Лікар каже, що чоловіки іноді ламаються в одну мить.

— Зайти мені до нього привітатися?

— Розумієш, Абро, мені здається, що йому нікого не хочеться бачити. Телефонував суддя Кнудсен, але тато звелів йому переказати, що він спить.

— Я можу тобі допомогти?

— Піди перевдягнися, люба. Не хочу, щоб ти забруднила свою гарненьку сукенку.

Абра навшпиньках проминула батьків кабінет і увійшла до себе в кімнату. Та вся блищала від лакованих поверхонь, яскраві шпалери аж сяяли. На комоді стояли в рамках світлини її батька й матері, на стінах висіли вірші в рамках, ось і стінна шафа — все на своєму місці, підлога вкрита лаком, і її черевички стоять акуратним рядком. Мати все робила для неї, сама на цьому наполягала — планувала за неї, одягала її.

Абра вже давно не тримала нічого заповітного у себе в кімнаті, навіть нічого особистого. Це почалося так давно, що Абра не сприймала свою кімнату як власну. Усі заповітності були в неї в голові. Ті нечисленні листи, що вона зберігала, були сховані у вітальні, між сторінками двотомника мемуарів Улісса С. Ґранта63, які, про що їй було добре відомо, ніколи не розгорталися ніким, крім неї, з самого моменту виходу з друку.

Абра була задоволена, але не роздумувала, з якої причини. Вона знала про певні речі без розпитувань, бо про таке не говориться. Наприклад, вона знала, що її батько зовсім не хворий. Він від чогось переховується. Так само вона була впевнена, що Адам Траск хворий, бо бачила, як він ішов вулицею. Цікаво, чи знає її мати, що батько не хворий.

Абра скинула сукню і перевдяглася у ситцевий сарафан, який призначався для хатньої роботи. Вона зачесалася, прокралася повз кімнату батька і спустилася на перший поверх. Там вона розгорнула свій зошит і витягла листівку від Арона. У вітальні вона витрусила з другого тому мемуарів Аронові листи, підняла поділ сарафана і засунула листи за резинку трусиків. Пакетик трохи випинався, тому на кухні Абра надягла великий фартух, щоб його не було видно.

— Можеш почистити моркву,— сказала їй мати.— Вода там гаряча?

— Вже закипає.

— Поклади в чашку бульйонний кубик, люба. Лікар каже, що бульйон підкріпить батькові сили.

Коли мати понесла нагору паруючу чашку, Абра відчинила відділення для спалювання у газовій плиті, поклала туди листи і запалила.