— Хочеш подивитися, який я маю подарунок для Лі? Гляди! — Абра відкрила маленьку картонну коробочку.— Це нова картоплечистка. Знімає саму тільки шкірку. Легко користуватися. Купила спеціально для Лі.

— Не діждатися мені своїх тістечок,— усміхнувся Кел.— Я трохи запізнюся, зачекай на мене, добре?

— Допоможеш мені віднести підручники додому?

— Так,— відповів Кел.

Вона дивилася довгим поглядом йому просто в очі, аж доки він не відвів їх, а потім пішла до свого класу.

2

Адам призвичаївся пізно вставати, точніше, він призвичаївся часто засинати — короткі періоди сну серед ночі й серед дня. Лі зазирав до його спальні кілька разів, поки не побачив, що Адам прокинувся.

— Я гарно почуваюся сьогодні вранці,— сповістив він Лі.

— Якщо це можна назвати ранком. Уже мало не одинадцята.

— Господи Боже! Час вставати.

— Навіщо? — спитав Лі.

— Навіщо? І справді, навіщо? Але я добре почуваюся, Лі. Міг би навіть сходити до призовної комісії. Що там з погодою?

— Сиро,— відповів Лі.

Він допоміг Адаму підвестися. Ґудзики, шнурки і комірці завдавали Адаму клопоту.

Поки Лі допомагав йому, Адам сказав:

— Я бачив сон — такий реальний. Мені наснився мій батько.

— Славетний джентльмен, як я чув,— зауважив Лі.— Я прочитав усі ті матеріали, що їх надіслав адвокат твого брата. Мусив бути величним старим джентльменом.

— А ти знаєш, що він крадій? — Адам спокійно подивився на Лі.

— Тобі щось наснилося. Він похований на Арлінгтонському військовому цвинтарі. В одній з газетних вирізок говориться, що на похороні були присутні віце-президент і міністр оборони. Гадаю, наша газета радо надрукувала би про нього статтю, а надто зараз, коли йде війна. Ти хотів би переглянути матеріали?