Ці чинники значною мірою пояснюють, чому всі ми стикаємось у повсякденному житті з безліччю різноманітних стресів, однак так по-різному на них реагуємо. В останньому розділі книжки ми детально розглянемо основи цих індивідуальних відмінностей. Це ж служитиме основою для того, як навчитися використовувати ці психологічні параметри, як краще справлятися зі стресом.

Можливі взаємозв’язки між цими різними психологічними параметрами дозволяють зробити один важливий висновок, якому буде присвячено останній розділ. Він полягає в тому, що управління стресом не може складатися просто з набору простецьких установок на кшталт: «Посильте контроль. Посильте передбачуваність. Знайдіть виходи для негативних почуттів». Як ми вже розуміємо, все набагато складніше. Інколи певні неконтрольованість і непередбачуваність можуть бути й дуже позитивними: катання на американських гірках, якісний фільм жахів, детектив з несподіваною кінцівкою, виграш у лотерею, чийсь несподіваний вияв доброти у ваш бік. А інколи надмірна передбачуваність взагалі є катастрофою — нудна робота, наприклад. Добре збалансовані порції нестачі контролю та передбачуваності є тим, що ми називаємо стимуляцією. У Розділі 16 ми розглянемо біологічне пояснення того, чому стимуляція робить нас радше щасливими, а не пригніченими. Наша мета — не жити життям, у якому немає місця порушенню алостазу. Тепер розгляньмо, за яких обставин підвищене почуття контролю та передбачуваності зменшує стрес.

ДЕЯКІ ТОНКОЩІ ПЕРЕДБАЧУВАНОСТІ

ДЕЯКІ ТОНКОЩІ ПЕРЕДБАЧУВАНОСТІ

Ми вже дізналися, як передбачуваність може нейтралізувати наслідки стресу: один щур отримує удари електричним струмом і має більші шанси на появу виразки, ніж щур, який заздалегідь отримує попередження про удар струмом. Однак передбачуваність допомагає не завжди. Експериментів на цю тему було проведено дуже багато і, що важливо, навіть за участю людей. (Слід пам’ятати, що в цих експериментах стресогенний чинник є неминучим; попередження не може змінити стресогенний чинник, лише змінити його сприйняття.)

Наскільки передбачуваним є стресогенний чинник без попередження? Уявіть, що одного ранку всемогутній голос вам говорить: «Виходу немає. Сьогодні, доки ти будеш на роботі, на твою машину впаде метеор і розчавить її. (Але більше таких випадків цього року не буде.)» Не втішні новини. Добре, що це не станеться знову завтра, хоча це й не робить новину набагато приємнішою; проте ця новина не змушує вас хвилюватися постійно. А як вам такий варіант — одного ранку всемогутній голос говорить: «Сьогодні на дорозі буде дуже нервово — багато машин, усі то зупинятимуться, то їхатимуть. І завтра також. Насправді кожного дня цього року буде жахлива ситуація на дорогах, окрім 9 листопада — тоді машин майже не буде, водії привітно махатимуть один одному, а патрульний зупинить тебе, щоб пригостити кавою з тістечком». Кому потрібні такі точні відомості про те, що діставатися до роботи варте таких нервів? Отже, попередження мають низьку ефективність для дуже рідкісних стресогенних чинників (ви зазвичай не хвилюєтеся через падіння метеориту) або ж тих, що виникають дуже часто (їхню появу легко передбачити й без попередження).