Ось такий приклад: чоловік середнього віку несподівано отримує інфаркт. Його переповнюють емоції від усвідомлення своєї смертності, змін у житті, і він впадає у депресію. Незважаючи на це, він одужує після ­інфаркту і має всі шанси на те, щоб відновити нормальний плин свого життя. Але з кожним днем його впевненість у тому, що йому стає гірше, лише посилюється.

Будівля лікарні, у якій перебуває цей чоловік, має округлу форму із коридором, який утворює петлю. Одного дня медперсонал допоміг йому пройтися коридором, після чого він ліг у ліжко. Наступного дня чоловік зробив уже два кола коридором, сили прибували. Того ж вечора до нього навідалися родичі, і він їм сказав, що втрачає сили. «Що ти таке говориш? Медсестри сказали, що ти сьогодні зробив два кола, а ще вчора тільки одне». «Та ні,— сумно хитає чоловік головою,— ви не розумієте». І він починає розповідати, що зараз лікарню ремонтують і минулої ночі старий коридор закрили, а замість нього відкрили новий, коротший. Відтак довжина нового коридору майже удвічі менша за довжину старого, тому сьогоднішні два кола — це насправді менша дистанція за ту, яку він подолав учора.

Це реальний випадок, який стався з батьком мого друга, інженером за освітою, який втокмачував своїм рідним про радіуси та окружності, сподіваючись, що вони повірять у те, що за одну ніч у лікарні відкрили новий коридор через увесь поверх замість старого. Це і є оманливе думання; емоції настільки плутають раціональне мислення, що реалії буденного життя інтерпретуються в негативному світлі, що призводить до гнітючих висновків — усе погано, стає ще гірше і це саме те, на що я заслуговую.

Когнітивні терапевти, зокрема Аарон Бек з Пенсильванського університету, навіть вважають депресію радше порушенням мислення, а не емоцій, бо люди в цьому стані схильні бачити світ у викривленому негативному світлі. Бек та його колеги провели приголомшливі експерименти, щоб підтвердити свою гіпотезу. Наприклад, вони показували учаснику експерименту дві картинки. На одній було зображено групу людей, які радісно вечеряли за одним столом. На другій та сама група людей була зображена навколо труни. Дві картинки показували дуже швидко одна за одною або й одночасно, а потім запитували, яку картинку запам’ятав учасник. Люди у стані депресії звертали увагу саме на картинку з похороном (відсоток був настільки великим, що його не можна було пояснити простою випадковістю). Отже, такі люди не просто пригнічені через певну подію у своєму житті, а ще й бачать усе довкола себе у викривленому світлі, що ще більше погіршує їхній стан. Їхні склянки завжди напівпорожні.