Чому існує висока ймовірність порушення секреції і дії норепінефрину, серотоніну та дофаміну в організмі людини, яка переживає депресію? Найпереконливішим доказом є те, що більшість антидепресантів збільшують кількість сигналів, які передають ці нейромедіатори. Один з видів антидепресантів, трицикліки (вони називаються так через свою біохімічну структуру), зупиняють повторне використання або зворотне захоплення нейромедіатора кінцевими гілками аксону. Як наслідок, нейромедіатор залишається в синапсі довший час і може робити спроби сконтактувати з відповідним рецептором удруге і втретє. Інший вид препаратів, інгібітори МАО, блокують руйнування цих нейромедіаторів у синапсі, зупиняючи дію надважливого ферменту в процесі руйнування, моноамінооксидази (МАО). Як наслідок, знову ж таки, у синапсі залишається багато нейромедіаторів, які стимулюють дендрит приймаючого нейрона. Знання цих процесів дозволяє зробити досить однозначний висновок: якщо ви вживаєте препарати, які підвищують вміст норепінефрину, серотоніну та дофаміну в синапсах по всьому мозку і вони полегшують вашу депресію, значить нейромедіаторів від самого початку було дуже мало. Тему закрито.
Але не так швидко. Перше, що викликає підозри,— чи справді проблема в серотоніні, дофаміні або норепінефрині? Трицикліки та інгібітори МАО діють на всі три системи нейромедіаторів, тому неможливо визначити точно, яка з них має більше значення для перебігу хвороби. Раніше вважали, що винуватцем був саме норепінефрин, бо тодішні класичні антидепресанти діяли лише на норепінефринні синапси. Сьогодні ж фокус уваги перемістився на серотонін, здебільшого через дієвість інгібіторів зворотного захоплення, які діють лише на синапси серотоніну (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, або СІЗЗС, з яких найвідомішим є прозак). Однак усе ще залишаються певні причини вважати, що два інші нейромедіатори теж відіграють якусь роль у цьому процесі, адже деякі з найновіших антидепресантів справляють дію саме на них, а не на серотонін.[90]
Є ще друге, дуже серйозне занепокоєння. Чи викликане порушення роботи нейромедіаторів під час депресії надто малою їхньою кількістю в синапсі? Можна подумати, що це питання вирішується легко — ефективні антидепресанти підвищують кількість цих нейромедіаторів у синапсі і полегшують депресію; отже, проблема полягає саме в надто незначній початковій кількості. Однак деякі клінічні дані свідчать про те, що все може виявитися дещо складнішим.
Каверза криється у чиннику часу. Якщо піддати мозок дії трициклічних антидепресантів, кількість сигналів від цих нейромедіаторів у синапси зміниться впродовж декількох годин. Але якщо ці препарати прийме людина, що вже перебуває у стані депресії, знадобиться декілька тижнів, щоб їй стало краще. Щось тут не клеїться. За останні роки з’явилися дві теорії, які можуть владнати проблему часового чинника, і обидві вони надзвичайно складні.