Зразу за Просічним, серед великих буковин, розбудували свої житла по горах і схилах старі роди: Шкіндів, Паліїв-Шекериків, Томанів-Сиприянчуків, Василюкових-Понеполяків, Граків-Янушевських, Баганів, Пуршег та інших. Кожне житло на окремому ґруні, кожне оточене ґраждою, укріплене й огороджене, кожне серед власної буковинки. І підібралися з часом ці оселі на захід аж під чорну Річку, аж під високі полонини хребта Скупової і далі через хребет – над Чорний Черемош, на Зелену. Майже кожен із тих родів мав інакше походження: руське, румунське, польське, турецьке й вірменське. Але ці роди ще донедавна женилися і єдналися тільки з рівними собі. І пісня старовіку про це оповідає:

З Просічного видно ці голівські хати, розкидані на ґрунях, позакривані ґраждами, так само як закривають забралами сяючі сріблясті шоломи. А коли кинути оком у протилежний бік, на схід, глибоко в долині видно бані церкви та село Дідушкова Річка, зване також Красноїллям.

Назва Дідушкова Річка походила від осадників та слуг, яких там поселив і обдарував віном старий Дідушко.

Як розповідають хроніки, що зберігаються у плебанії, перша церква була збудована на краю села (там, де Річка впадає в Черемош) дідичкою Людвіґою Потоцькою, великою коронною гетьмановою, і отцем Яном Ґадзінським у 1757 році. Це було через дванадцять років після смерті Довбуша. Там росла колись над Черемошем дуже велика ялина. Власне з неї тоді побудували церковцю, а з грубого пня зробили вівтар. І саме ця ялина дала назву парафії та поселенню Красноїлля, що означає гарна ялина. Сто тридцять років тому ця церковця ще стояла біля устя Річки над Черемошем. Пізніше і парафію, і церкву перенесли у верх Дідушкової Річки, ближче до Голів, на місце, зване Дубовим. Також там збудували у 1820 році нову велику церкву, яка існує досі. Після перенесення церкви назва Красноїлля перейшла на цілу Дідушкову Річку. Але якщо хтось хоче побачити стареньку церковцю, збудовану два століття тому з гарної ялиці, церковцю, до якої ходили хлопці з Голів, у якій був хрещений Дмитро і весь рід Василюків, то мусить податися до Чегринівки. Саме там стоїть при дорозі з Косова до Кут чинна, хоч і вже ветха церковця, що в перерізі має форму хреста з короткими раменами, з багатьма дашками, причілками та критим ґанком. Над цим ґанком видніється напис наполовину латиною, наполовину староцерковною мовою – що для добра суспільства перенесено цю церкву 1821 року з Касноїлля.

Завдяки заснуванню парафії Річка отримала постійний зв’язок із церквою та зі світом. Але Голови ще не були пов’язані з парафією. Хтось ходив до церкви у Красноїллі, натомість інші – аж до Ферескула над Білим Черемошем. Голови жили своїм життям. Багато років головські роди навіть не женилися з найближчими красноїльцями. І так століттями села, оселі та роди жили кожен для себе, серед пущ і полонин, без історії, без інших подій, крім уродин, ґаздівського життя, смерті, без жодних пригод, крім хіба що битви з ведмедем та бурі з блискавками.