Усередині цих хат є великі й просторі кімнати та алькови, а також великі кліті чи комори. У тих коморах ще й тепер можна знайти немалий достаток. Великі стоси одягу, весь вироблений у власній хаті. Сувої полотна, виготовлені з нього сорочки, вишивані простими або багатими і яскравими візерунками, але позначені почуттям міри. Вовняні тканини, цілі звалища ліжників, сердаки, запаски, ґуґлі та манти. Усе ткане в хаті, фарбоване різнокольоровими барвниками, виробленими з кори сливки, вільхи, з кори солодкої і винної яблунь. У багатьох клітях лежать на дні старих різьблених скринь запилені й давно не вживані старовіцькі строї: манти, опинки, перемітки. На полицях стоять трійці, тобто різьблені, інкрустовані потрійні свічники, а на стінах і кілках висять: бардки й палички, стремена і дерев’яні тарниці – несподівано гарно різьблені, дерев’яні та мосяжні хрести, старі коралі, пацьорки і нанизані на шнурки цілі ряди старих монет і хрестиків, так звані зґарди. У великих бочках і бербеницях знайдуться багаті господарські запаси поживи, бриндзи, кукурудзяної муки та гуслянки або квасного молока. А зі сволоків звисають цілі кущі чорної вудженої ковбаси і шматки солонини. У багатьох коморах ще дотепер схована (або була ще донедавна) молодеча зброя: викладані пістолети, різьблені кріси, бойові топори, палиці, рогатини, а також ретизи – мосяжні ланцюги для прикраси, в які вбиралися опришки. І вже тільки спогад залишився, що в тих клітях колись лежали, заховані у чистих білих бербеницях, золоті дукати. У ті часи їх міряли і черпали мірою жмені чи навіть капелюха, не рахуючи штук.

У кімнатах широкі столи і багато зручних лав зі спинками. Багато грубих волохатих ліжників на лавах і на ліжках. Великі груби або печі й широкі запічки для спання, часом також застелені ліжниками. Печі іноді викладені глиняними кахлями, випаленими і мальованими. На малюнках зображення святого Миколая, церкви, полювання, битви опришків із пушкарями, жартівливо передані постаті та сценки ґаздівського життя. Усе це праця косівських майстрів, мандрівних гончарів польського походження, які приплелися колись аж сюди на Голови, розважаючи і дивуючи ґаздів своїм мистецтвом, а ще й отримуючи значну плату. Всюди є старі різьби, тут і там – образи, мальовані на дереві й на склі, які зображають покровителя витязів, святого громового Іллю, що котиться хмарами на золотій колісниці, запряженій четвіркою громових румаків. І власне з Дмитром Василюковим пов’язана майже кожна хата, споріднений кожен рід, про нього свідчить не один знак, не одна пам’ятка і спогад.