– В якій саме, перепрошую?

– Потухни, кому кажуть… Треті двері від нас. А тепер ходи звідси, бо запізно вже, як для відвідин. Всім спати тре’ – а ти припе-е-ерся…

Назара Амосовича він і справді знайшов у вказаній палаті. З восьми ліжок там були зайняти лише три, на одному з них, під самим вікном тихесенько сопів огрядний чоловік, вкритий вовняною ковдрою так, що з-під неї стирчала сама лише лиса маківка. Ще один чоловік лежав у неосвітленому кутку, отож його постать потопала в тіні. Зате цей хворий безперервно скрикував тоненьким фальцетом одне й те саме безглузде:

– Ох-хо-хох!.. Ох-хо-хох!.. Ох-хо-хох!..

І час від часу здригався всім тілом. Дунець лежав біля протилежної стіни і спостерігав за охкаючим товаришем по нещастю з боязкою цікавістю. Верхнє світло було вимкнене, зате настільна лампа на тумбочці біля ліжка бомжа сяяла дуже тьмяно. «Лампочка розжарювання ват на 25, а може, й на 15», – на око визначив Спартак і спитав насамперед:

– Добрий вечір в вашій хаті… А що цей добродій все скрикує та скрикує?

– Та отак, – бомж знизав плечима і якось дуже боязко зіщулився під ковдрою. – Його ще вдень привезли й поклали, а як поклали – так він і лежить. І весь час оце зойкає та й зойкає. Безперервно.

– Весь час?!

– Так.

– А-а-а… санітаркам хтось щось казав?

– Та я один раз дошкандибав до їхнього посту, хоча…

Безхатько на кілька секунд виставив з-під ковдри ліву ногу, литка і гомілкостоп якої були перетягнуті еластичним бинтом.

– А цей не міг сходити? – Спартак мотнув головою у бік хропуна.

– Та він весь час спить, прокидається лише, аби поїсти, – й знов хропе… Як йому так от вдається, просто не уявляю.

– Гаразд. А що санітарки вам сказали?

– Та що вони скажуть?! Вони там усі ще вдень повпивалися, тільки знай собі язиками чешуть. А тепер, мабуть, не краще.

– Не краще, – скрушно зітхнув Спартак. – Ну що ж, кажіть нарешті, що з вами сталося і як ви сюди потрапили?

Не відводячи переляканого погляду від того, хто охкав, Назар Амосович тихо заговорив. Усе пояснювалося дуже просто: промишляючи здачею склотари, безхатько збирав порожні пляшки, але послизнувся, впав і вивихнув лівий гомілкостоп. «Швидка» відвезла його сюди – на Поділ, в лікарню № 15, де вивих вправили й ногу еластичним бинтом перемотали.

Але, за великим рахунком, Дунець невдало впав не просто через ожеледь, а через подерті до дірок чоботи. Через них, а також через дірявий одяг, він встиг застудитися. Отож у приймальному покої йому поміряли температуру (виявилося, у бомжа набігло аж +38,3 °C), прослухали легені та констатували бронхіт, готовий перерости в запалення легенів.