– А рушник великий у вас є, чи рушника теж принести?

– Не треба рушника. Тільки мило та бритву. Ну, й поїсти чогось…

– А чого так?

– Я не можу вимитися, бо застудився. А тут, у палаті, й без того прохолодно.

Застудився?! Он як… Це повністю змінювало справу.

– Назаре Амосовичу, ви в якій лікарні, підкажіть?

– У вашій, у Подільській. На другому поверсі.

– В хірургії?

– Так.

– Ага, зрозуміло! А вхід з Волоської? Від Могилянки?

– Ні, вхід з двору.

– Гаразд, розберуся. Вибачайте, давненько вже там не бував. Не доводилося, на щастя…

– Ну, ти ж здоровий! Навіщо тобі лікарня?

– Гаразд, Назаре Амосовичу, ввечері я підскочу. Тримайтеся.

Поклавши слухавку, Спартак зазирнув до тумбочки робочого столу, видобув з однієї шухлядки запечатану разову бритву BiC і поклав її до сумки. Бритву він тримав у столі про всяк випадок – ось і знадобилася… Мило, йод і вату він купить по дорозі, поїсти теж. Все зрозуміло, тепер про підшефного бомжа і його проблеми можна забути до самого вечора.

Оскільки зимовий сонцеворот був буквально днями, до лікарні Спартак потрапив вже затемно. Якщо площі та вулиці ще якось освітлювалися, то подвір’я лікарні № 15 потопало в чорнильному мороці. Отож до входу в приймальне відділення він пробирався дуже повільно, мало не навпомацки й витратив на це аж чверть години. Загалом-то, у двір можна було зайти і з вулиці Волоської, проте навпроти лікарні була прохідна одного з корпусів НаУКМА. Якщо зіштовхнутися там з Терезкою – неодмінно станеться розмова, гостра і неприємна, на тему: «Навіщо носитися з цим бомжем?..»

Але, зрештою пробравшись двором, Спартак без жодних проблем проминув приймальне відділення, ніким не зупинений, пройшов порожнім коридором через хол, заставлений будівельним риштуванням, східцями піднявся на другий поверх і вже тут попрямував до санітарного посту. Там довкола накритого столу троє молоденьких санітарок розповідали по черзі «солоні» анекдоти, по закінченні кожного вибухаючи дзвінким реготом.

– Перепрошую, до вас тут сьогодні поступив такий собі хворий дідок, Дунець його прізвище. В якій він палаті?..

– П-потухни… – не обертаючись, кинула через плече юна санітарка й продовжила розповідати анекдота, іноді плутаючи слова. Чутливий до хамства Спартак поморщився, однак, не знаючи достеменно ситуації, підкорився й почав мовчки розглядати розкладену просто на стільниці закусь та півлітрову банку з прозорою рідиною, від якої тхнуло спиртом. Лише коли весела трійця досхочу нареготалася, санітарка махнула рукою кудись назад:

– Он тама він, в тій ондо палаті…