Так думаючи, Олена кип’ятила воду в печі, заходжувалась промивати й перев’язувати рани... Ледь блимає свічка на столі, в хаті душно, нудотний запах крові підкочується до горла... Голова йде обертом. Зціплює зуби... Так і минала перша ніч. Десь під ранок, коли поранені забулися у важкому забутті, Олена присіла на лаву і тільки тоді відчула, як стомилася... Тіло мовби чуже, не підвладне їй. Притулилася спиною до стіни, задрімала.

Снилось їй зелене жито.

«Це добре, — подумала вона уві сні, — жито — це життя».

Побачила себе й Романа в полі. Йшли вони стежкою, побравшись за руки... Жито зелене-зелене. Гарно так, весна. Небо над ними голубе, вітер ласкавий, щось у вуха наспівує... Бринить повітря. Легко ж... Роман і каже їй:

— Я вже збудував хату, простору і світлу. Над Дніпром, і левада є. І верби над левадою.

— А калина? — питає Олена.

— І калина, — сміється Роман.

А у зеленому житі стоїть білий лелека.

— Глянь, Романе, який гарний бузько! — вигукує Олена. — То наш синок. Подивись, Романку, на свого сина!

Раптом бузько з білого зробився червоним. І впав посеред жита. І бачить Олена, що житом ідуть гусари в чорних обладунках, топчуть зелене жито...

— Не смійте-е! — кричить Олена. — То ж хліб наш святий! То життя наше!..

І прокинулась... Сиділа на лаві, притулившись спиною до стіни. В хаті було повно гусарів. Вони ходили по хаті і довгими блискучими мечами кололи поранених.

— Що ви робите!? — закричала Олена і кинулась до них. — Звірі!

Високий дебелий гусар замахнувся на неї мечем.

— Стривай! — спинив його другий. — Така краля нам ще знадобиться.

На Олену накинулись кілька поляків, скрутили руки і потягли з хати. Вулиці були забиті жовнірами, вони витягували з хат жінок, рвали на них одяг, топтали, били кольбами і реготали... Скрізь лежали трупи, уже горіли перші хати, жіночі зойки не втихали й на мить.

«Як татари», — тільки й подумала Олена.

Її привели на майдан, штовхнули в юрму напівроздягнених людей. Майдан був оточений верхівцями, всюди стояли гусари з списами в руках і кололи тих, хто не міг стояти на ногах.

— Ей ви, бидло! — крикнув ротмістр в кольчузі, поверх якої була накинута шуба. — Ану слухайте універсал його милості короля Речі Посполитої. Ми вас вгамуємо, пся крев!.. Ми відіб’ємо у вас охоту до бунтів, схизмати!

Ротмістр розгорнув згорток паперу.